Юрій Макаров журналіст, телеведучий, ексголовред «Тижня»

Серцю не накажеш

22 Березня 2021, 12:16

Або Володимир Олександрович знає щось таке, чого не знаємо ми, або електоральні симпатії українців не мають жодного зв’язку з реальними досягненнями фігуранта, а це, тисячу разів перепрошую, може піддати сумніву раціональні засади демократії як такої.

Перенесімося на хвилинку на «стадіон, так стадіон» на два роки без одного місяця тому. Тоді порядок денний юного претендента, якщо відволіктися від виказів і ледь коректної лайки, був таким: геть олігархів, мир за всяку ціну, асфальт і ліхтарі. Безперечних досягнень на цих напрямах не аж так, щоби: дороги, незважаючи на гучний інформаційний супровід, будуються не краще, ніж за попередників; мир, одверто кажучи, такий собі; до олігархів черга дійшла, тільки коли Байден натиснув. Натомість не бракує негативу у вигляді традиційних корупційних скандалів та абсолютно ганебних виявів ворожості до ветеранів і волонтерів, ба більше — дійшло аж до підозр у прямій співпраці з ворогом із боку членів команди. Досягнення, чого вже там, також наявні, але вони не того штибу, щоби бути оціненими широкими масами. Не «кінець епохи бідності». У чому ж know-how нашого улюбленця долі?

 

Читайте також: Мрії під новорічною ялинкою

Як додатковий, але лише додатковий елемент пояснення, можна згадати про роль засобів масової, з дозволу сказати, інформації. Так, як обробляли (і, до речі, досі обробляють) з усіх стволів Порошенка закордонні гібриди солідарно з вітчизняними олігархічними каналами, Зеленському й не снилося. Ярлик «бариги» міцно приклеївся до образу президента-5, хоча багато чого під час своєї каденції він зробив категорично всупереч власним інтересам, і динаміка списку Forbes це підтверджує.

майже єдиний дієвий критерій оцінки політика — наскільки він симпатичний, яскравий, прикольний, «свій хлопець». Тут, звісно, у Володимира Олександровича немає конкурентів

Але якщо вже на те, хто сказав, що має бути зв’язок між результатами та їх оцінкою? У мене перед очима мапа цінностей різних народів, по вісі ординат раціонально-секулярні проти традиційних, по вісі абсцис цінності виживання проти розвитку й самореалізації (так звана діаграма Інґлгарта, проєкт WVS, раунд 2020). Отже, за цінностями виживання ми досі перебуваємо на одному з перших місць не в Європі, а у світі! Позаду нас тільки Молдова й Туніс, хоча слід зазначити, що а) це середня температура по палаті, б) частина країн третього світу до сфери досліджень не потрапила. Немає сумніву, що безпрецедентні, тривалі історичні травми, насамперед 20—40-х років ХХ століття були реанімовані шоком 90-х і призвели до того, що українцям не до самореалізації, вони досі обтяжені спадковими фобіями щодо власної безпеки, а ментальність, яка базується на міркуваннях безпеки, — за визначенням архаїчна, тобто магічна й міфологічна. Звідси довіра до носіїв простих рецептів і продавців дива від ворожок до Мунтяна, звідси нехтування причинно-наслідковими зв’язками. Як заповідав безсмертний Карл Раймунд Поппер: «Жоден раціональний аргумент раціонально не вплине на людину, яка не хоче прийняти раціонального підходу».

 

Читайте також: Сеанс співчуття

Є і другий фактор перемоги телевізора над холодильником: відсутність економічної суб’єктності в абсолютної більшості громадян, що, натомість, обмежує суб’єктність політичну. Нездатність проєктувати свою кар’єру або власний бізнес, неможливість інвестувати у щось, окрім примітивних атрибутів престижу (познайомте мене з кимось із нефінансових фахівців, хто вклав зароблені гроші в акції або цінні папери, з мене пиво), — це відсутність горизонту планування як навички сприйняття дійсності. Відтак майже єдиний дієвий критерій оцінки політика — наскільки він симпатичний, яскравий, прикольний, «свій хлопець». Тут, звісно, у Володимира Олександровича немає конкурентів.

 

Повертаючись до демократії: можна вдосконалювати виборчу систему, розподіл повноважень гілок влади, механізми зворотного зв’язку (не можу не згадати концепцію імперативного мандату мого колишнього вчителя Олександра Тертичного, яка передбачає технологію дострокового відкликання депутатів усіх рівнів, що не виправдали сподівань виборців), серцю не накажеш. Але іншої школи демократії, крім самої демократії, немає. Звісно, непогано було би класу так із четвертого середньої школи пояснювати майбутньому електорату закони політики разом із конструкцією влади, системою податків і повноваженнями окремих установ та інстанцій. Але навчити свободи може лише свобода. Тож робити вибір і обпікатися, робити й обпікатися. Альтернатива — поруч, ген «за поребриком».