44-річний громадський активіст і політик є для всього світу символом опору режиму, надто після спроби його вбивства криворукими підлеглими п. Путіна. Він харизматичний, він із неабияким характером, він зрозумілий широким масам, передусім молодшому поколінню, він викриває зловживання наближених до головного тіла, він неодноразова жертва режиму. Після його арешту в різних містах РФ уперше за дев’ять років зібралися багатотисячні демонстрації протесту. Що ще треба, щоби тебе визнали захисником свободи № 1 — якщо не в світі, то хоча б на посткомуністичних теренах?
І що? Світ, будьмо відвертими, погано розуміється на тубільських реаліях, він по черзі купується на Че Ґевару, Сальватора Альєнде, Роберта Муґабе, Нельсона Манделу, й потрібні цистерни крові, щоби привести його до тями в кожному окремому випадку, без цього до нього не доходить.
Читайте також: Мрії під новорічною ялинкою
Нині фахівці з Росії, на яких після довгої перерви знову нібито з’явився попит, розглядають два сценарії: або повстання мас, той самий славнозвісний «російський бунт, безглуздий і нещадний», що змусить вертикаль влади похитнутися, або воно бодай стане приводом для того, щоби одна з міфічних «веж Кремля» здійснила переворот і використала новоявленого народного вождя за призначенням. Ну, як фахові кремленологи розуміються на предметі, ми пам’ятаємо ще з досвіду 1991-го. Жодний народ жодного Навального не підтримає в жодному разі. Він може підтримати політика, який закликає його пограбувати і спалити маєтки нинішніх можновладців, але так, щоби йому, народу, за це нічого не було. Або, навпаки, політика, який укотре розповість, що треба тримати в лещатах українців, кавказців, євреїв, узбеків-таджиків-казахів і, головне, американців — а втім, достатньо нинішнього, який саме це й розповідає. Ну, а обурення креативного класу тут узагалі ні до чого, аж доки він не буде готовим вийти на свою вулицю Грушевського, а цього, як ми знаємо, не станеться.
То що ж тоді означає Навальний? А нічого, за всієї поваги до його особистої мужності й послідовності. До речі, про послідовність: це ж той самий Навальний, який на початку своєї кар’єри «корешився» з націонал-комуністами, а потім публічно підтримав агресію РФ проти Грузії, — відтоді нічого не змінилося. «Крим не бутерброд» — цілком вичерпне кредо, а щось конкретніше, позитивніше важко виокремити з його численних публічних виступів. Ну «справедливі вибори», ну «не красти», ну трохи про «соціальну державу» — і все! Це ніяк не випадковість, а нормальний порядок денний пострадянського популіста. Знаємо, бачили. Точніше, бачимо.
Людина без властивостей — чудовий актуальний образ, я довго намагався згадати, де я його вже бачив. І раптом іронічна цитата дружини Алєксєя в літаку все розставила на свої місця. Даніла Баґров, герой головних російських фільмів бурхливих 1990-х «Брат» і «Брат-2»! Розумний, кмітливий, рішучий, за справедливість. Обличчя відкрите. До того ж резонер, пам’ятаєте: «У чому сила? У правді». А правда в чому? Правильно, в силі! А для шарму віршик: «Я узнал, что у меня / Есть огромная семья. / И тропинка, и лесок, / В поле каждый колосок, / Речка, небо голубое — / Это все мое родное, / Это родина моя, / Всех люблю на свете я!». Погодьтеся, щось саме таке зворушливе, щоби в горлі стисло і в оці засвербіло, має супроводжувати справжнього лицаря без страху й докору, коли він відновлюватиме свою справедливість.
Читайте також: Сеанс співчуття
Стежити за перипетіями цивілізації, яка сама себе загнала в історичну безвихідь, — специфічне задоволення, але нам можна. У колізії з Навальним залишається запастися попкорном: де ще путінська піраміда примудриться себе дискредитувати і ставати дедалі менш рукоподатною. Навального, найімовірніше, посадять, але вже не вб’ють. Путін розведе руками, мовляв, незалежний суд і таке інше. Захід запустить чергову хвилю санкцій, але не смертельних. Путін вирішить підняти ставки і влаштує нову капость на нашому кордоні. Без нас так чи так не обійдеться.
Принципово тут інше: жодний Навальний не є навіть потенційною альтернативою сучасній політиці імперії. Альтернативою імперії є лише ліквідація імперії, а це зовсім інші групи інтересів, інші áктори, інші механізми. І, на жаль, сподіватися, що цивілізований світ цьому сприятиме, навряд чи варто — знову-таки за аналогією до 1991 року. Так чи так, це не наше кіно.