Саме тому у світі стрімко зростає кількість людей, які намагаються бути ефективними в усьому. Їхній попит породжує пропозицію: з’являється безліч бізнестренерів і так званих персональних коучів, які пропонують навчити, як зробити ефективність неодмінним атрибутом повсякденного життя. Їхні рецепти містять чимало цікавого й корисного. Але оскільки вони виникли не в Україні, то не беруть до уваги нашої специфіки й нерідко годяться лише для тих бізнесів чи професіоналів, які вже досягли певного рівня самоорганізації.
Так, у нас свої реалії. Але це не означає, що ми не можемо ставати ефективнішими. Основний принцип ефективності — робити більше за менший час — однаково справедливий для всіх. Просто в нас цей принцип слід застосовувати дещо в інших напрямах: саме там він даватиме найкращий результат. До того ж не лише на індивідуальному рівні, а на рівні всього суспільства. Ось кілька прикладів.
Усім відомо, що рослинництво — технологічно досить складна галузь, особливо коли йдеться не про звичайні врожаї, які без надмірних зусиль можна зібрати на родючій українській землі, а про рекорди продуктивності. Складність полягає в тому, що кожна культура має власні етапи вирощування, на яких потрібно здійснювати певні сільськогосподарські роботи. Бувають етапи тривалістю два-три тижні. Відніміть від цього дні несприятливої погоди — й у вас можуть залишитися буквально лічені дні, щоб виконати певну операцію, відсутність якої знижує врожайність принаймні на 20–30%. Так було цього року, коли майже щоденні червневі дощі не давали змоги обробити ярі культури від бур’янів. Хто встиг, той має результат, а хто ні, той неефективний. У цій ситуації ефективність просто означає здатність уловити момент, а це — одна із граней ширшої риси: господарності. Здавалося б, щоб бути ефективним у конкретному прикладі, нічого екстраординарного не потрібно й можна обійтися без послуг бізнес-тренерів. Але водночас в Україні безгосподарність можна побачити на кожному кроці: у державі, бізнесі й домогосподарствах. І з кожним окремим її актом утрачає вся країна, за якою вперто закріплюється реноме неефективної.
Інший приклад. Зараз виникає дуже багато розмов про те, як карантин надломив малий бізнес, а держава його добиває. Безумовно, мале підприємництво — позитивне для країни, бо дає людям незалежність: фінансову, ментальну й інституційну. Загалом його потрібно плекати. Але воно буває різним. Для прикладу візьмімо ремонт автомобілів — галузь, левова частка якої належить малому бізнесу. Кількість автівок в Україні зростає навіть попри кризу. Їх потрібно комусь ремонтувати й обслуговувати, тому чисельність автомеханіків також збільшується. Але водночас кожен український автомобіліст вам скаже: щоб знайти фахового автомеханіка, треба добряче пошукати, а щоб він до того ж був незайнятим — це взагалі неймовірна рідкість. Часто цю професію люди обирають від безвиході й відсутності вибору. І від цього страждають автомобілісти та їхній транспорт. Отже, розвинений ринок, наявність альтернатив, серед яких кожен може вибрати те, що найближче до душі, не тільки в контексті товару чи послуги, а й робочого місця — також чинник ефективності. Це стосується і особистого рівня, і всієї країни загалом.
Ідемо далі. Автомобілів відносно багато, автомеханіків мало, тому дехто з останніх полюбляє викидати коники. Один може в телефонній розмові погодитися відремонтували автівку, а потім більше не відповідати на дзвінки. Інший здійснює діагностику, але чомусь відмовляється усувати поломку, хоча йому це цілком під силу. Тут чинник ефективності зводиться до простого вміння дотриматися слова чи пояснити своє рішення. Відсутність цього всього зумовлює простої, й автомобіль просто не виконує тієї роботи, яку міг би, та не заробляє того, заради чого його купили. Тож виявляється, що чесність і відвертість — такі самі чинники ефективності, як і матеріальніші явища.
Або приклад із культури. В Україні є вкорінена звичка «обмивати» спиртним справи в бізнесі. Можливо, у столиці вона не така поширена, бо товарно-грошові відносини там беруть гору, але в регіонах без неї мало що відбувається. Бувають настільки хронічні приклади, що людина не може відмовитися від «обмивання», бо боїться, що її не зрозуміють і що на цьому співпраця з партнерами завершиться. У результаті надмір часу витрачається на застілля, на те, щоб від нього відійти, а в підсумку на ліки. А втрачений час — це першочерговий чинник неефективності, бо коли його немає, то також немає можливості збільшувати кількість виконаної за цей час роботи. І поки десь там бізнес-тренери навчають ефективного тайм-менеджменту, мільйони українців спускають безліч потенційних людиногодин на неефективні суспільні норми.