Звісно, доведеться змиритися з певними незручностями: від відсутності туалету й до необхідності тягти з собою чималі запаси прісної води. І це справді на любителя, не кожен відважиться на такий відпочинок. Більшість українців воліє насолоджуватися морем у комфортніших умовах: мешкати в готелі чи орендувати затишний будиночок, харчуватися в хороших ресторанчиках, мандрувати околицями й розважатися на дискотеках… І вони цілком праві. Відпочинок має бути відпочинком, а не доланням смуги перешкод. До того ж, як свідчить досвід, таке справді можливо. Усі, хто побував колись на курортах Єгипту, Туреччини чи Болгарії, це підтвердять. І річ зовсім не в ціні, а радше в якості. У прийнятному мінімумі, опускатися нижче за який означає самого себе не поважати, ба навіть дурити.
Кілька років тому із патріотичних, логістичних і, якщо чесно, економічних міркувань ми з родиною вирішили відпочити в Затоці на Одещині. Провели там чудовий тиждень і пообіцяли собі більше ніколи туди не повертатися. Усе було наче непогано. І погода вдалася, і море було привітним, і пляж відносно чистим. Тільки решта, навіть при всій нашій невибагливості, не вартувало витрачених грошей, чималого дискомфорту й неодноразово зіпсованого настрою. Рівень готелю виявився далеко не таким, як у рекламі, а з украй примітивним сервісом; жахлива базарна атмосфера самого курорту, бруд, тіснота, совок на кожному кроці й постійне відчуття, що тебе сприймають лише як гаманець, який треба витрясти всякою ціною, не віддавши навзаєм за змогою нічого. Очевидно, що від усього поганого можна було абстрагуватися, що ми і зробили. Але й висновки також.
Утім, життя — цікава річ. Воно іноді любить вносити парадоксальні корективи у людські плани. Завдяки пандемії COVID-19 цього року ми знову потрапили на південь Одещини. Щоправда, із Затокою вирішили не ризикувати (тим паче, як згодом з’ясувалося, там мало що змінилось), а після довгих і ретельних пошуків зупинили свій вибір на сусідньому селищі Кароліно-Бугаз. Ну й пам’ятаючи, що комфортний відпочинок та українські курорти — речі, на жаль, не поєднувані, а вибору особливого немає, бо діти вимагають моря, а їхати під час епідемії кудись далеко не найкраща ідея, відразу вирішили не заморочуватися безнадійними сподіваннями. Як результат — відпочинок вдався на славу. Щастю не було меж.
Читайте також: Чим живе українська Антарктида
На цьому можна було би поставити крапку і ствердити, що все насправді залежить від самої людини, її внутрішнього світу, настрою тощо. Бо так воно і є. Тільки ця вічна філософська втеча від реальності углиб себе також здебільш тимчасова й ситуації загалом вона не рятує. Рано чи пізно доведеться визнати, що відпочивати в Україні на морі, якщо ти звичайний громадянин і не можеш собі дозволити чогось екстра ексклюзивного, — некомфортно, дорого й без сенсу. За ці або й менші гроші можна поїхати на свій «олл інклюзів» кудись ближче до екватора й не псувати собі настрою. І причина не у відсутності в нас відповідної інфраструктури, умов чи ще чогось — насправді все складніше. Бо причина в небажанні будь-що створювати й розвивати.
Після окупації Криму, хоч би як цинічно це звучало, з’явилося сподівання, що мешканці узбережжя Одещини, Херсонщини й Миколаївщини зуміють оцінити шанс, який підкинула їм доля, і скористатися ним сповна. Звісно, збудувати якісні курорти за рік чи навіть за п’ять — нелегко, на це потрібен час і шалені інвестиції. І для країни, яка воює, такі витрати не у пріоритеті. Зрозуміло також, що будувати, скажімо, новий міст через Дністровський лиман, щоб позбутися вічних заторів, чи розширяти вузеньку вулицю в Затоці, перетворювати її на променад, також не на часі. Тільки ніхто не вимагає чогось надзвичайного. Ідеться хоча би про розумне використання того, що вже є, й покращенні його, наскільки це можливо. І таке цілком під силу місцевим громадам, які в результаті децентралізації отримали у своє розпорядження чималі кошти, чи власникам відповідних прибережних об’єктів, що непогано заробляють, надаючи певні послуги.
Читайте також: 16 ідей для подорожей Україною влітку
А втім, ретельно вивчаючи пропозиції й підшуковуючи варіанти поїздки, важко позбутися думки, що при всьому розмаїтті вибору вибирати насправді ні з чого. На жаль, совок і далі процвітає на українському Півдні й нема на то ради. Власники старих пансіонатів луплять ціну за ліжко, як за номер у київському готелі, і вважають, що їхній примітивний ремонту у хрущовському стилі є цілком достатньою інвестицією, щоб турист залишився задоволеним рівнем комфорту й погодився викласти за відпочинок кругленьку суму. Приблизно такої самої думки ті, хто пропонує до здачі власне житло. Хоча тут ситуація трохи краща, рівень якісних пропозицій помітно зріс, але деякі індивідууми досі відважуються пропонувати відпочивальникам прогнилі сараї два на два метри із двоповерховими ліжками та зручностями на вулиці.
Проте… І добросовісні бізнесмени, які вкладають кошти у свою справу, і нахаби, що зневажають відпочивальників, коли втюхують їм непотріб, раптом виявляються банально залежними від миршавих місцевих чиновників, які чхати хотіли і на одних, і на других, і на розвиток туризму загалом. Їм достатньо тих надходжень у кишеню, які вони мають від махінацій із землею, і вони не мають наміру ними ділитися. Навіть коли йдеться про облаштування звичайних тротуарів, щоб і туристи, і місцеві не боялися ходити вздовж дороги в магазин. Про встановлення світлофорів чи лежачих поліцаїв, щоб водії в населеному пункті не ганяли під 150 км/год. Про переходи через колію, щоб ніхто не ламав ноги. Про туалети на пляжах, хоча б один на три–п’ять кілометрів. Навіть про ятки з напоями й перекусом на пляжі, де можна заробити непогану копійку. Майже нічого цього (за єдиним винятком), скажімо, у Кароліно-Бугазі побачити не вдалося.
Читайте також: Досвід Катовіце для Краматорська
І це, до слова, не якісь туристичні забаганки. Ідеться про звичайну людську інфраструктуру, яка має бути в кожному селі. Тим паче там, куди приїжджають одночасно тисячі гостей. У селі, яке вже багато десятків років є популярним місцем відпочинку. І яке сьогодні, зважаючи на чимало незабудованих територій і просторі пляжі, де можна побудувати сучасну відпочинкову зону, має всі шанси гідно конкурувати не лише із сусіднім розкрученим, а й заморським курортами. Тим паче, коли країна завдяки епідемії отримала небувалий шанс урешті реально зайнятися розвитком внутрішнього туризму, про який останнім часом так багато говорили й переважно лише мріяли.