Під час карантину через КПВВ по всій лінії фронту було дозволено переміщатися не більш ніж трьом сотням людей: і під час обміну полонених, і за індивідуальними зверненнями. Дозволи керівництво ООС видавало в поодиноких ситуаціях: у разі направлення на лікування, смерті чи важкої хвороби близького родича. Але як можна побачити з огляду регіональної преси, навіть у таких випадках не завжди вдавалось отримати дозвіл: ні від наших військових, ні від окупаційної влади. Тіла тих, хто помер, наприклад, у онковідділенні лікарні Донецька, родичі не можуть перевезти до місця реєстрації на підконтрольній Україні території, а тому змушені оплачувати перебування тіла в морзі до відкриття КПВВ або хоронити близьких у чужому місті. Також у Донецьк не можуть повернутися з лікування в іншому регіоні України двоє жінок, які вже відбули необхідну обсервацію в Майорську, де їх застало рішення про закриття пунктів пропуску.
Через призупинену роботу перевізників багато родин опинилися по різні сторони лінії фронту. Хтось не встиг повернутися з місця роботи, хтось поїхав навідатися у квартиру, щоб її не «націоналізувала» окупаційна влада. На можливість скласти іспити чекають також діти, які планували вступати в українські навчальні заклади. За шість років війна не розірвала всіх зв’язків, і територія, яка зараз є окупованою, дуже щільно пов’язана з Україною: попри рублі, «урочисті» перейменування міст на честь катів чи пропагандистські заяви окупантів. Люди досі відчувають необхідність різноманітних контактів. І йдеться не лише про пенсії, за якими літні люди їздять до найближчих міст вільної України. Карантин показав, що різке відокремлення більшість мешканців окупованої території сприймають як негативний досвід.
Читайте також: Скандал навколо КПВВ «Майорськ»: де чиї перевізники?
Було б дивно, якби політики не намагалися отримати на цьому додаткові бали. Наприклад, депутат від Опозиційного блоку Муса Магомедов написав звернення до президента і прем’єра щодо необхідності відкриття КПВВ. Його підписали всі народні депутати-мажоритарники від Донбасу, незалежно від партійної приналежності (хоча особливого розмаїття серед них тут немає). Наївно думати, що так вони лише піклуються про власних виборців, які хотіли б з’їздити до родичів на вихідні: більшість із них мають певні бізнес-інтереси і в Росії, і на окупованій нею території. «Славнозвісний» Андрій Портнов через своїх юристів, які з’явилися в офісах у прифронтових населених пунктах, подав позов до Донецького окружного адміністративного суду про скасування наказу командування ООС про заборону перетинати лінію розмежування під час карантину. На кожній онлайн прес-конференції щодо протидії COVID-19 сторінку голови Донецької ВЦА прицільно засмічують запитаннями щодо відкриття КПВВ зі сторінок, які прес-служба ВЦА ідентифікує як штучно створені акаунти.
Читайте також: Контрабанда на Донбасі. Як возять товари в ОРДіЛО
Поки що ці зусилля не досягли успіху: керівництво ООС, яке оголосило «червоний» режим, не планує відкривати пункти перетину принаймні до 22 червня. І це логічно, бо так на даному етапі є змога стримати епідемію на вільних територіях Донеччини й Луганщини, що нині перебувають на останніх місцях за кількістю виявлених інфікованих коронавірусною хворобою. Ані українська влада, ні міжнародні медичні організації наразі не мають доступу до правдивої інформації щодо епідемічної ситуації на окупованих територіях, де навіть за повідомленнями місцевої преси фіксують доволі значні спалахи хвороби. Тому допустити хаотичне й масове переміщення людей означає перекреслити всі заходи, спрямовані на стримання епідемії, зокрема й серед військовослужбовців. Умови перетину КПВВ навіть за електронними перепустками, які планують запровадити, залишають великий ризик поширення коронавірусної хвороби й занесення її у прифронтові населенні пункти, які під час вільної роботи КПВВ щодня відвідують кілька тисяч людей. Організувати обсервацію для тих, хто планує заїхати й виїхати протягом одного чи кількох днів, неможливо. Як і здійснювати ПЛР-тестування, на яке нині й так доволі велика черга через малу потужність лабораторій.
Різкого зростання інфікованих серед місцевого населення й серед тих, хто перетинає лінію фронту, не витримає медична система не лише окремих міст, а й прифронтових областей загалом. Ані у Краматорську, ні у Сєверодонецьку поки що не вдалося налагодити медичне обслуговування на рівні колишніх обласних центрів Донецька й Луганська. Тому єдиним способом уникнути гуманітарного колапсу могла б стати більш зрозуміла система індивідуальної роботи з тими, у кого є поважні причини для одноразового перетину лінії розмежування: здійснення екстреного тестування, обов’язкова обсервація, певні обмеження щодо кількості поїздок. Але аж ніяк не повне відкриття пунктів перетину з поновленням докарантинних масштабів переміщення, на чому наполягають політики.