Нічого дивного — більшість дій, які зараз відбуваються через загрозу поширення вірусу, що викликав пандемію, у нас знов нагадують традиційну імітацію. В містах, районах та областях збираються спеціальні комісії, де обговорюють плани недопущення та боротьби. Але якщо почитати більшість з цих планів, стає зрозуміло: окрім рекомендацій “посилити” та “звернути увагу” інших дій не заплановано. І тільки в окремих випадках на місцевих рівнях приймаються рішення про закупівлю, наприклад, додаткових апаратів штучної вентиляції легень (ШВЛ) або стратегічного запасу спеціальних медичних масок для лікарів (а не звичайних одноразових, що, як вже відомо з досвіду інших країн, не захищають від зараження при постійному знаходженні в епіцентрі). Але всі як один звітують, що на відміну від інших країн, ми повністю готові, все контролюємо і перевіряємо. Це при тому, що ми реально маємо час на заходи, які зможуть врятувати людей у випадку поширення вірусу.
Розумію, що нагнітати паніку — остання справа. Але й робити з людей дурників, підміняючи поняття, теж якось не дуже. Наприклад, звітувати про перевірку на наявність вірусу всіх людей, що перетинають кордон або, як у випадку з Донеччиною та Луганщиною, КПВВ з окупованою територією. Причому йдеться виключно про вимірювання температури, а зовсім не тестування на коронавірус. Страшно було дізнатися, що у групах перевізників, хоч із західних кордонів, хоч зі східних окупованих територій, вже давно є помітка: у вартість квитка входять жарознижувальні пігулки. Щоб не морочитися з перетином та перевірками, люди просто ковтають пігулку — і жодних проблем! І всі горді, що так спритно вдається “обдурити державу”.
Читайте також: Die Welt: Скільки людей помре?
У процес боротьби, правда, у нас включені всі, не тільки медики. Ось, наприклад, очільник МВС розповів, що у окупованій Горлівці є вже декілька доведених випадків коронавірусу. Хоча поки незрозуміло, як там про це дізналися, бо тести на ті території навряд чи хтось доставляв. Можливо, таким чином намагаються підвести до думки про закриття КПВВ або обмеження руху. Що було б доволі логічно, хоча б через те, що більшість із тих, хто перетинає КПВВ — пенсіонери, які є найвразливішою категорією. Але для цього одночасно потрібно врегулювати й інші проблемні моменти — наприклад, розглянути питання про тимчасове скасування обов’язкового верифікування у банку для тих, хто отримує пенсію. Бо саме через побоювання залишитися без пенсії літні люди, інколи у стані хвороби, їдуть через лінію фронту.
Але, на жаль, немає і, скоріш за все, не буде тестів і на вільній території Донеччини. На брифінгу про це сказала заступниця директора Донецького обласного лабораторного центру МОЗ. Бо дослідження щодо коронавірусу здійснюються методом полімеразно-ланцюгової реакції, а обладнання для роботи з такими тестами залишилось у Донецьку. Тому Донеччина, єдина з усіх регіонів, буде відправляти кров на перевірку у столицю — надання тестів для швидкого реагування тут навіть не передбачено. Тобто, за шість років тут встигли отримати та витратити мільйони державного та міжнародного фінансування на все, що завгодно — від сумнівних фестивалів до парків-довгобудів, тільки не на забезпечення життєво необхідним медичним обладнанням. І неможливість екстрено реагувати на гострі випадки може стати критичним фактором, беручі до уваги щільність населення промислового регіону, наближеність до некерованих територій, наявність великої кількості військових, що взагалі є стратегічним питанням.
Читайте також: Поширення COVID-19. Які заходи скасували у світі через новий коронавірус
Чи не є це цим самим “форс-мажором”, при якому треба не просто проводити брифінги, проговорюючи мантру про контроль та готовність, а й намагатися “заштопати” дірки, які ще можна? Вимагати, просити, шукати гроші на це обладнання — хоч у держави, хоч у традиційних “благодійників”, як це зазвичай відбувається. Але, здається, нас нічому не навчила ані трагедія у Чорнобилі, ані війна, котрі показали, як зручно до останнього удавати, що проблем немає. Бо пам’ятаю, як вже під час окупації Слов’янська, я намагалась з’ясувати у місцевих чиновників, чи готові у нас у Бахмуті бомбосховища, котрі майже всі були продані під бізнес або занедбані. Тепер, коли ми вже декілька років живемо у прифронтовій зоні і двічі отримали подарунки у вигляді “дружніх “Градів”, цікавитися подібними питаннями більш ніж логічно. А тоді мені було категорично вказано на неприпустимість поширення паніки такими перевірками. Хоча, як на мене, адекватні кроки та вчасне поінформування — це і є справжня боротьба і з панікою, і з загрозою одночасно.