Частково вони мають рацію. Високий інтелектуальний потенціал нашого народу відомий ще, мабуть, із часів Анни Ярославни. У нашій історії було багато світлих голів, зокрема світового рівня. Однак усе те було давно. Звісно, ми пишаємося колишніми досягненнями українців. Але живемо не тоді, а зараз, тому мусимо не зациклюватися на минулому, а творити майбутнє. Для цього слід зрозуміти, які ресурси маємо. Від їхньої якості залежить, чи зможе український народ претендувати на нову хвилю звершень глобального масштабу, чи приречений поневірятися на гальорці театру історії.
Головний ресурс будь-якої країни — мізки її людей. Хто вважає інакше й переконаний, що основне — земля чи інші природні ресурси, нехай гляне на майже позбавлену цих благ Японію чи на гідропоніку в закинутих станціях лондонської підземки, — усе це стало можливим лише завдяки мізкам. Життя показує, що в час стрімких технологічних перетворень у світі цей ресурс на вагу золота. Скільки його має Україна, якої він якості?
Ще кількадесят років тому розумні люди були зосереджені в наукових кабінетах чи в осередках інтелектуальних дискусій. Зараз у них є гостра потреба чи не в кожній галузі у світі. Тому якість мізків відстежують, немов під мікроскопом, у режимі реального часу, прискіпливо вивчають, від чого вона залежить та як її підвищити. Для спостережень використовують комплексну категорію, що називається людським капіталом. Його вимірюють за допомогою інтегральних індексів. Лише так можна зрозуміти, у якому стані перебуває головний ресурс людства.
Читайте також: Позичте державі
Якщо пояснювати «на пальцях», то людський капітал — це набір ознак людини, який дає їй змогу бути продуктивнішою, ніж інші. У центрі цієї категорії стоїть те, що впливає на здатність мислити й працювати: освіта, знання, професійні навички та компетенції. Однак сьогодні поняття людського капіталу вийшло далеко за ці межі. Бо названі ознаки формують потенціал людини, а його ще треба реалізувати. Між потенційною здатністю мислити та створеним за її допомогою продуктом праці є довжелезний ланцюжок взаємозв’язків, обставин, умов і подій. І кожна ланка в ньому робить свій внесок у підсумковий рівень людського капіталу. Якщо якась випадає — весь ланцюжок сиплеться.
Ось кілька прикладів. Народилася дитина — можливо, геній. Але мине не один десяток років, поки реалізуються її здібності, і цей час їй ще треба прожити. За даними Світового банку, у слаборозвинених країнах імовірність дожити до п’ятирічного віку становить 95%, тобто кожен двадцятий помирає задовго до того, поки зможе показати хоч якийсь потенціал. В Україні ця проблема не критична.
Далі: дитина росте, іде до школи, потім, можливо, у технікум чи університет. Яку якість знань вона отримує? За результатами дослідження Світового банку, заміна низькоякісного вчителя на наставника середнього рівня в початковій школі в США збільшує дохід учнів цього класу, отриманий протягом життя, на $250 тис. Для України це питання теж актуальне, хоч і недостатньо вивчене.
Наступний крок: доросла людина закінчила навчання, шукає роботу. Чи зможе вона знайти в країні роботу, яка розкриє її потенціал? Для України проблема особливо гостра: ще не так давно висококласні радянські інженери та науковці були змушені масово працювати на базарах, а тепер якісні кадри просто покидають країну.
Читайте також: Інфляційне піке
Нарешті, скільки років проживе людина, якою буде її тривалість життя, як довго вона зможе реалізовувати свій людський капітал? На тривалість життя, продуктивного в економічному сенсі, впливає неймовірно багато чинників, починаючи від стану довкілля, шкідливих звичок, закінчуючи токсичністю соціальних відносин та інформаційного поля. Людський капітал дуже чутливий до всіх перелічених визначників і багатьох інших.
Ми живемо в украй тяжкі часи. Війна, утрата територій, складні політичні та економічні процеси в країні вносять вагомі поправки в наше сприйняття дійсності. Багато хто скаже, мовляв, зараз не час займатися людським капіталом, бо країна має значно гостріші насущні проблеми. Однак, як і століття тому, світ перебуває в небувалій турбулентності, вихід із якої здатен повністю перекроїти принципи взаємного існування націй. Екзистенційні виклики, що стоять перед Україною, можуть умить зникнути під впливом зовнішніх обставин. Ми повинні бути готовими до цього, виконувати домашню роботу вже зараз.