Цілком очевидно, що Іран із газопроводом до Туреччини й атомною станцією в Бушері та без них — це дві різних держави. Україна з газотранспортною системою і без неї становить різний інтерес для ЄС.
Наявність інфраструктури, яка може використовуватися для створення нових торговельних маршрутів або навіть сприяти регіональним альянсам і політичній взаємодії, — важливий фактор геополітики. Коли його використовують уміло та вчасно, він стає вагомим аргументом у поєдинку за регіональне й навіть глобальне лідерство. Якщо ж робити інвестиції в інфраструктуру без належного розрахунку, як сталося, наприклад, із проектом нафтопроводу Одеса — Броди, то крім фінансових збитків країна може зазнати й репутаційних втрат. Позитивний досвід того, як інфраструктурні проекти змінюють політичну реальність, демонструє Туреччина.
Читайте також: Геополітичний контекст
Є багато причин критикувати владу в Анкарі, що роблять і в Європі, і за океаном. Проте неможливо оскаржувати її вміння вираховувати наслідки економічних рішень і здійснювати послідовну політику для зміцнення геополітичної ваги своєї країни. Яскравим прикладом є будівництво підводних тунелів під Босфором для автомобільного та залізничного транспорту. Туреччина ніколи не мала розвинутого залізничного сполучення, віддаючи перевагу автомобільним перевезенням. Проте у зв’язку з реалізацією Китаєм проекту «Один пояс — один шлях» влада республіки спочатку подбала про встановлення надійного залізничного сполучення по всій території країни (зі Сходу на Захід, до Стамбула), а потім побудувала тунель, який фізично з’єднав Азію та Європу безперервним залізничним маршрутом. Третій міст через Босфор, найбільший у світі аеропорт «Стамбул», міст через Ізмітську затоку — все це за кілька років перетворило Туреччину на важливий транспортний хаб, який становить великий інтерес для країн Кавказу, Китаю та інших світових гравців.
Ще одним прикладом є створення енергетичної інфраструктури. Окрім будівництва двох атомних станцій (одна з яких в Аккую є проектом Росатома й має бути введена в експлуатацію у 2023-му) Туреччина забезпечила додаткову диверсифікацію постачання природного газу через будівництво Трансанатолійського газопроводу й інтерконекторів із Болгарією та (в проекті) з Грецією. Додатково до двох наявних стаціонарних регазифікаційних терміналів для прийняття скрапленого газу були залучені ще два плавучі. Таким чином Туреччина фактично набула статусу транзитної країни, від послуг якої, попри критику й цілу низку проблемних питань, Брюссель відмовитися не зможе.
Нині президент Ердоган поставив на порядок денний ще один інфраструктурний мегапроект, який безпосередньо стосується регіону Чорного моря й інтересів України. Йдеться про канал «Стамбул» — штучну водну артерію довжиною близько 50 км, яка з’єднає Мармурове та Чорне моря в обхід Босфору. І якщо Туреччину варто критикувати за участь у російському газопроводі «Турецький потік», то у випадку з каналом «Стамбул» ситуація протилежна. Річ у тім, що станом на сьогодні транспортне сполучення з Чорним морем через Босфор вкрай обмежене у зв’язку з напруженим трафіком і вимогами Конвенції Монтре. Остання не дозволяє перебування в Чорному морі військових кораблів країн, що не належать до Чорноморського регіону, довше ніж 21 день, а також застосовує ліміти на тоннаж цих кораблів. Додаткові проблеми виникають із проходженням Босфором суден із «небезпечним» вантажем, як-от нафтові та СПГ-танкери. У разі будівництва каналу «Стамбул» згадані обмеження скасовуються, оскільки Конвенція Монтре застосовується виключно до природних водних шляхів.
Читайте також: Вівіан дю Кастель: «Енергетика стає зброєю впливу та геополітичного тиску»
Канал «Стамбул» створить нову політичну реальність, яка на користь Україні. Раніше Туреччина не раз висловлювалася на кшталт того, що Чорне море не має бути виключно «російським озером», проте виступала проти перегляду Конвенції Монтре й зміцнювала співпрацю з Росією як у політичному сенсі (Сирія та Лівія), так і в економічному. Тим часом РФ у рази посилила свою військову присутність у Чорному морі, особливо після анексії Криму. Боротися з цією загрозою можна, будуючи власні військово-морські бази на Чорному морі (досі в Туреччини їх не було) або побудувавши канал «Стамбул» і таким чином дозволивши прохід із Мармурового до Чорного моря військових кораблів НАТО. Вартість проекту сягає $20 млрд. Він створить десятки тисяч нових робочих місць і навіть ціле нове місто на узбережжі каналу. Але найголовніше те, що цей канал відкриє нові можливості не тільки для вирішення безпекових питань, а й для розвитку міжнародної торгівлі в регіоні.
Для України ці питання є життєво важливими з огляду на те, що через чорноморські порти пролягають основні маршрути для експорту української продукції, а також поновлюється можливість імпорту скрапленого газу до Одеси. Перші тендери на будівництво каналу можуть бути оголошені найближчим часом. Україні варто уважно стежити за цим процесом і готуватися до відкриття нових можливостей.