Ми зустрілися зі львівською громадськістю в Книгарні «Є», а темою, яку запропонував Дмитро, були тренди в культурі. Я багато років опікуюся справами культури, або, як дехто каже, зуби з’їв, пережовуючи сучасну культуру в її широкому діапазоні та глибині. Коли перед зустріччю задумався, які ж то тренди, усвідомив, що, власне, мало знаю, які сьогодні в культурі тренди, що тепер «in», а що «out». Я віддавна перестав стежити за культурою, а тим паче брати в ній участь із позиції її актуальності, визначати її унікальність у категоріях трендів. Годі уникнути цього цілком, будучи оточеним світом медіа, які підтримують свою привабливість, стежачи за трендами, аналізуючи їх і прогнозуючи, на що можна сподіватися в майбутньому.
Щоб не бути голослівним, я вчинив так, як зазвичай чиню в схожих випадках: відкрив пошукову систему Google, написав «Тренди в культурі 2020 року» і ось, що прочитав на першій відкритій сторінці: «10 споживчих трендів; 6 культурних трендів, які змінять маркетинг 2020 року; тренди 2020 року на перетині культури й торгівлі; 6 трендів, щоб допомогти вашому бренду мати зв’язок із культурою 2020 року, і т. ін. Я перескочив на кілька наступних сторінок, і посилання були приблизно такі самі. Одне слово, найпопулярніші тренди — розгляд культурних трендів у категоріях торгівлі та маркетингу. Прочитавши кілька статей за тими посиланнями, я дійшов висновку, що саме уявлення про тренд і супровідне його поширенню безладдя — такий самий продукт, як і будь-який інший. Як кажуть, усе на продаж. Одні беруть у тому участь, бо це вигідно їм, інші бездумно поширюють накинуті їм стереотипи з наївним чуттям, мовляв, вони в курсі поточних справ, тобто перебувають «у тренді». Я щиро зізнаюся, що не знаю, що таке тренди в культурі та мистецтві. Зацікавлених відсилаю до галузевих періодичних видань, бо там зазвичай наприкінці року з’являються всілякі можливі міркування.
Читайте також: Місто-держава?
А от справді варто серйозно аналізувати демографічні тренди, які мають і матимуть вплив на наше життя, а отже, і на те, що може бути трендами в культурі. Ця тема не нова, бо зринає раз по раз, надто коли з’являються останні статистичні дані, які показують нам масштаб викликів. Інше явище, нерозривно пов’язане з демографією, — зміна поколінь. Інколи ці зміни майже непомітні, поступові, а інколи містять у собі вимір зміни парадигми. Зазвичай їх супроводжують важливі технологічні, а з ними й суспільні, політичні та культурні зміни. Я представник покоління baby boomers, людей, які з’явилися на світ у добу високої народжуваності та яким соціологи визначають часові межі від 1946-го до 1964-го з домінантною групою народжених у 1946–1955 роках. Наше покоління, яке побудувало світ таким, яким ми знаємо його, швидкими темпами покидає активне професійне життя, а на сцену виходять наступні покоління. Одним із них є покоління наших дітей, а для декого й онуків, яке соціологи назвали міленіалами.
Соціологи ввели цей термін у 1987-му, приблизно тоді, коли діти, народжені в 1982-му, йшли в дошкільні заклади, і медіа вперше згадали про їхній майбутній зв’язок із новим тисячоліттям — випускний клас 2000 року.
Міленіали (1982–1996) у кожній країні інші, але глобалізація, соціальні медіа та експорт західної культури, що сприяє гомогенізації, роблять їх дуже схожими між собою, тож вони легко піддаються узагальненню. Журнал Time назвав міленіалів The Me Me Me Generation, «поколінням Я, Я, Я». «Ось холодні, невблаганні дані: частота нарцисичних розладів особистості майже втричі вища в тих, кому 20–29 років (сьогодні їм 27–36), ніж у покоління, якому сьогодні 65 і більше. Крім нарцисизму міленіали відомі його наслідком: відчуттям власного права. 40% вважають, що зарплату треба підвищувати кожні два роки незалежно від продуктивності праці» (Joel Stein//Time, 20 травня, 2013).
Читайте також: Хто править світом?
Відомий львів’янин, історик і публіцист Ярослав Грицак написав у одному зі своїх есе, що молоде покоління українців можна добре охарактеризувати через розвиток від айфона до айфона: «Заробив, звільнився, відпочив, кудись поїхав, влаштувався на іншу роботу. Покоління красиве, галасливе, але імпотентне». Ті, хто стежить за трендами, інформують нас, профанів, що міленіали не тільки активно ввійшли в доросле життя, а й самі тепер швидкими темпами обіймають керівні посади. Якщо до цього тренду додати інший, наш локальний, падіння чисельності жителів України за роки незалежності від близько 50 млн до трохи більш як 37 млн, то я зовсім не заздрю міленіалам. Їм пришвидшеними темпами доведеться виходити з-під «ковпака», під яким вони опинилися, і то з нашою, тобто своїх батьків-матерів, допомогою. Це ми створили й виховали згадане покоління. Автор Тижня Юрій Макаров сформулював це так: «Нинішні 50–60-річні, які становлять базу політичного, бізнесового, інтелектуального істеблішменту, до пуття не розуміють, як їм комунікувати зі своїми умовними дітьми й онуками… Легше заплющити очі та вдати, що їх не існує. Певний час це відбуватиметься безкарно. А потім вони просто візьмуть на себе кермо, і тоді не ображайтеся, що вас відправлять на смітник. Ну гаразд, на пенсію. Ви для них нічого не зробили. Вони вам нічого не винні». Те, що нас «відправлять на смітник», дуже ймовірно, але з тим, що «вони вам нічого не винні», я так легко не погодився б». Отже, на панікуймо, може, не буде аж так погано. Ми не мусимо бути заручниками культури трендів. Хоча задля розваги можна поміркувати, які тренди матимемо 2020 року, бо в тому, що матимемо, у нас не повинно бути сумнівів.