Ситуація змінюється надзвичайно динамічно. І передусім це стосується інформпростору. Соціальні мережі суттєво перетворюють його. Тож зміни відбуваються й у класичній журналістиці. Кожна генерація дедалі менше споживає мейнстримні медіа, а нові знання, інформацію шукає й знаходить у соцмережах, які продукують новини в нерегульованих умовах, тобто поза загальними правилами. Як наслідок — фактично весь цифровий простір створює необмежені й сприятливі можливості для тіньового ринку маніпуляцій, пропаганди, здійснення впливу й просто криміналу.
Мислячі українці на собі відчувають активність використання з конкретними цілями нашого цифрового простору з боку Росії. Східний агресивний сусід перебуває в постійному пошуку альтернативних рішень впливу на російськомовну аудиторію в Україні. Інтернет рясніє пропозиціями з придбання лайків і впливу в глобальній мережі. Крім купівлі лояльності активно використовуються роботролінг, боти в соцмережах.
На власному прикладі переконався під час участі в кількох програмах на YouTube-каналах, що в чатах левова частка коментарів належала саме ботам. Тож безглуздість обміну думками в такому середовищі наочна. Схожі тенденції наявні у Twitter та Facebook із найактуальніших для українського суспільства тем. Хоча адміни й намагаються стежити за чистотою соцмереж, середовища загалом інфіковані дезінформацією та нівелюють довіру. Вочевидь, кремлівські навігатори ботів шукають слабкі місця і намагаються розширити їх, розколоти єдність суспільства та наших західних партнерів. При цьому пошук триває на всіх рівнях: двосторонніх, багатосторонніх і глобальних — від Вишеградської четвірки та Веймара до ООН, ЮНЕСКО, Інтерполу, ЄС, ОБСЄ, НАТО.
Путінський режим намагається дискредитувати поняття «свобода слова». Для того використовуються маніпулювання, догматичне навіювання, спекуляції цивілізаційними, національно-культурними, соціальними цінностями в глобальному інформаційному просторі. Фейки й технологія постправди стали повсякденною частиною сучасного життя. Головну роль у ньому відіграють емоційні наслідки від «потрібної правди», які резонують у суспільстві та дають можливість маніпулювати свідомістю громадян в потрібному напрямку. Інформацію намагаються впроваджувати у свідомість без спротиву. Її подрібнюють на частини через «контрольованих» чи вмотивованих політиків, експертів, журналістів, активістів, щоб осмислити загальну картину подій і вирахувати інтереси було важче. Агресор продукує «штучних авторитетів», використовує корисних ідіотів, які розганяють інформаційну хвилю у формі цільових трендів для наступу на владу, її опонентів, державні інституції, армію, соціальні групи й журналістів. Ризики виникнення контрольованого Кремлем «інформаційного хаосу» зростають, як і небезпека не керованих українською владою процесів.
Російські державні корпорації («Роснефть», «Газпром», «Росатом» та інші) також агресивно використовують інформаційну сферу, дипломатичні канали, економічні важелі, щоб впливати в Україні та різних країнах на дискусії, що точаться щодо їхніх проектів, намірів і цілей. Наступний рік обіцяє стати одним із вирішальних для опору в інформаційному просторі. Безперечно, кожна демократична країна має свої інтереси, але всіх нас об’єднують спільні цінності та досвід співпраці останніх років.
Читайте також: Чи є підстави для оптимізму
Ми мусимо ретельно відстежувати, що та як саме робить ворог, і шукати нові інструменти та моделі захисту. Покликом журналістів є донесення до якомога більшої частини суспільства інформації про наслідки бездумного, пасивного сприйняття телевізійного та соцмережевого контенту. Потрібно аналізувати й усвідомлювати, що на нашій території є комунікатори, які не поділяють цивілізовані демократичні цінності, намагаються впливати й змінити європейський курс України. Варто критично ставитися до інформаційного простору, не ухвалювати рішень на основі чуток або чужих вподобань, не дозволяти нав’язувати собі чужу волю. Що складніше людина сприймає дійсність, то чіткішою є її картина сьогодення і майбутнього. Доречно навчитися спокійно, чітко, відкрито, не даючи волю емоціям і не звинувачуючи опонентів, висловлювати свої погляди й нести за це інтелектуальну та професійну відповідальність. Уміти слухати й чути іншого — запорука довіри в суспільстві, яку журналісти покликані підтримувати. Наші люди потребують зміцнення імунітету до ворожої пропаганди. Український народ на генетичному, ментальному рівні спроможний виживати в надскладних умовах і чинити опір ворожим діям, думкам та впливам. Свідченням тому є досвід наших вояків, моряків і політв’язнів, що повернулися або залишаються в російських буцегарнях.