Ці зміни, безумовно, впливатимуть на результати, бо тривалий час згадана категорія людей не входила до жодного сегмента електоральних інтересів на регіональному рівні: ані там, де вони жили, ані там, де могли б теоретично голосувати. Питання мало певну актуальність ще до воєнного конфлікту та появи в Україні сотень тисяч переселенців: активний прошарок працездатного населення, який традиційно з периферії пересувається до обласних центрів та столиці, на довгі роки був позбавлений можливості брати участь у формуванні місцевого самоврядування. За статистикою, це майже 3,5 млн виборців. Поки родини не купували власне житло з омріяною пропискою, вони, коли йшлося про місцеві вибори, були «невидимками», бо не могли обирати тих, хто відстоював би їхні інтереси на місцевому рівні, й фактично безкорисними, навіть якщо спеціально для того, щоб узяти участь у виборах, приїздили в громади, від реалій яких уже відірвалися. Війна проблему загострила: понад мільйон переселенців, які вже п’ять років живуть в інших населених пунктах і часто беруть активну участь у їхньому житті, системно й наполегливо відстоювали своє право впливати на свої нові громади через вибори.
Читайте також: Кодекс із відкладеною дією
Звісно, найбільший міграційний вплив відчувається на Донеччині та Луганщині. Через окупацію обласних центрів переміщення активного населення в цих регіонах має протилежну тенденцію. Активний прошарок електорату переважно обрав не залишатися на окупованій території, а перемістився або в столицю, або у вільні міста та селища свого регіону. Майже у всіх сферах соціального життя на вільній території Донбасу серед активістів суттєвий відсоток становлять ті, хто має статус ВПО: вимушені кардинально змінити звичне життя, люди відчули потребу в активних рухах. За ці роки мені доводилося бачити невеличкі селища, які буквально діставали друге дихання завдяки потужній хвилі населення з окупованих міст. Люди відкривали бізнес, започатковували важливі соціальні проекти, ставали рушієм змін. Але при цьому не мали можливості голосувати ані за голів новостворених громад, ані за місцевих депутатів. Природно, що про їхні інтереси місцеві депутати та чиновники часто «забували», бо навіщо шукати симпатиків серед тих, від кого не отримаєш жодного голосу. Тепер для більшості тих, хто вже кілька років живе в новій громаді й має право впливати на її життя, процес виборів буде значно доступнішим. Написав заяву, додав до неї довідку про статус ВПО чи договір оренди — і ти вже виборець. Але в цих, безумовно, прогресивних змінах є певні ризики, особливо в населених пунктах, що максимально наближені до лінії фронту.
Читайте також: Фінальний акорд. Виборчий кодекс від Ради
На сьогодні на Донеччині зареєстровано майже 500 тис. ВПО, на Луганщині — понад 270 тис. І, зрозуміло, велика частка цих людей була просто змушена отримати цей статус, хоча вони залишаються жити у своїх домівках там. Я далека від думки, що всі мешканці, наприклад, Горлівки матимуть щире бажання обирати голову Бахмутської або Костянтинівської громади, бо вони там зареєструвалися для отримання пенсій чи соціальних виплат. Навряд чи комусь захочеться проходити зайве «коло пекла» блокпостів, витрачати чималі кошти, щоб написати заяву, а потім приїхати в день виборів, просто щоб віддати голос за невідому людину. Як і не впевнена, що громада цих міст бажає, щоб за неї вирішували люди, які там не живуть. Але за певних умов це все ж таки може стати зброєю. Як, наприклад, було в окрузі у Майорську, куди виборців, які живуть в окупованій частині селища й мають право голосувати на цій ділянці, привозили представники одного з кандидатів у народні депутати. Що, врешті-решт, і визначило переможця, коли вирішальними були 200 голосів. Тому, на мою думку, про унеможливлення маніпуляцій та підкупів треба думати паралельно із запровадженням важливих змін. Бо участь у виборах — це все ж таки не тільки право, а й відповідальність.