Гібридне протистояння повернуло нас обличчям до сфери ідей та сенсів і відповідно до культури. Адже що таке незалежність певної нації, можна пояснити так: це коли її культурну окремішність та унікальність визнають і сприймають усі довкола. Перед обличчям небезпеки стало зрозуміло, що потрібно щось змінювати, і то швидко. Квоти на україномовний музичний продукт на радіо запровадили, в’їзд на українські терени зіркам російського шоубізу заборонили, кошти на зйомки українського кіно виділили, дали старт діяльності нових українських культурних інституцій. Список можна продовжувати. Щось робилося, але чи системно і з яким результатом — питання. Поряд із тими порухами бракувало (і, власне, бракує) усвідомлення та висновків, що культура і ринок давно й щільно поєднані між собою. Так було й у Стародавньому Римі та в ренесансній Італії, так є й тепер. Запит на певний культурний продукт формує той, хто має для того достатньо ресурсів і розуміння, навіщо йому це потрібно.
Культура ретранслює певний набір цінностей та картину світу, допомагає моделювати майбутнє. Вона може слугувати як засобом впливу, колонізації та гегемонії, так і засобом оборони від них залежно від того, у чиїх вона руках. Наш культурний простір неоднорідний, що є одним із маркерів країни, яка зависла в перехідному стані. Тут співіснують радянські, пострадянські й цілком європейські практики, смаки, вподобання, стилі поведінки та культурні продукти. Наприклад, російські блатний шансон, попса та реп побутують в одному просторі з українськими й англомовними роком, фольком, джазом та рештою музичних жанрів. Те саме, якщо вдуматися, стосується серіалів, гумору, книжок, коміксів і ще багато чого з царини культури високої та масової. Існує пропозиція, купа каналів доступу, можливість обирати. Сьогодні кожен є споживачем, а питання, яким споживачем ти хочеш бути і який продукт обереш, набуло політичної ваги. Як і те, чому один вид культури масово популяризують, а інший усіляко зацитькують.
Читайте також: Автономна зброя. Нове слово у війні
Українські культурні продукти щодня конкурують із російськими, європейськими та американськими. Дається їм це з боєм принаймні тому, що вони гірше розкручені й не такі знані, перебувають поза зоною масової уваги, яка також сама по собі не формується, а потребує ресурсів і зусиль. Це твердження справджується для різних царин культури. Щоб певний продукт чи явище стали популярними, про них має процвірінькати кожна праска на кожному розі. Інтернет, телебачення, радіо, зовнішня реклама на білбордах і сітілайтах повинні донести цей меседж також. Але чомусь не доносять. Чому саме, мають відповісти ті, хто володіє українськими медіа.
Культурних продуктів українського виробництва не вистачає. Їх або зовсім немає, або дуже мало. Передусім у маскульті, сфері, яку дуже небезпечно недооцінювати, бо вона людям близька, мов сорочка до голого тіла. Бракує телесеріалів на українські сюжети, українського стендапу, репу, жовтого чтива для домогосподарок, комп’ютерних і настільних ігор, фантастики й фентезі та ще багато чого. Таких, де ми розповімо про власні здобутки, героїв і гідні поваги та наслідування якості, підважимо стереотипи.
Якщо українською буде лише царина високої культури, то це шлях практично в нікуди, бо завжди лишатиметься велетенський простір, відкритий усім вітрам і, по суті, вразливий. Ці місця недовго лишаються порожніми, і їх швидко заполоняють. Тією ж таки російською попсою, шансоном, серіалами про ментів, фантастикою про альтернативну історію, де не існує незалежної України, бо вона зникла в кривавому побоїщі.
Читайте також: Чи замінить штучний інтелект психотерапевтів?
Чим сьогодні можна здивувати світ, який, здається, бачив усе? Індивідуальністю та автентичністю, несхожістю ні на що інше. Вкладати кошти в створення різноманітного, нестандартного сучасного українського масового та популярного культурного контенту, у збереження культурної спадщини, їх популяризацію всередині країни та за її межами — нагальні, потрібні витрати, а не тринькання грошей. Так, це ризик, але де ви бачили бізнес, у якому не ризикують?