Очевидно, найкраще на стан доброго самопочуття, бо погане якось саме собі дає раду й без моїх надмірних старань. Майже 20 років тому я дивився французький фільм «Амелі» з актрисою Одрі Тоту, що грає молоду особу з напрочуд багатою, сповненою несамовитих задумів уявою, особу, натхнену ідеєю-фікс змінити світ, змінюючи на краще життя людей, яких вона знає, на яких натрапляє на своєму шляху. Немає потреби додавати, що то мала бути зміна на краще, цікавіше, сповнене дивовижних подій життя. Пам’ятаю, що, переглянувши цю двогодинну стрічку, я добре почувався до кінця дня, навіть трохи вистачило ще й на наступний. Досі згадую його як приклад вдалої кінопродукції. Фільм не тільки добре і легко скроєний, а й вміло витворює стан хорошого самопочуття, досягати якого нелегко, ба навіть, як я щиро зізнаюся, щоразу важче. Сьогодні мені вдалося самому досягти стану доброго самопочуття, і хоча від тієї миті минуло вже вісім годин, я й зараз, згадуючи його, почуваюся ніби краще.
Читайте також: Боріс Джонсон: людина-заголовок
Усе почалося банально. За ранковою кавою дивився по BBC, як недавно обраний прем’єр-міністр Сполученого Королівства Боріс Джонсон у чудовому настрої перед дверима прем’єрської квартири на Даунінг-стрит у Лондоні представив трьома добре скомпонованими фразами свою програму на найближчі місяці. Важко передбачити, чи довго він матиме таке добре самопочуття, але, знаючи цю незвичайну й харизматичну постать, можна здогадуватися, що воно рідко покидає його.
Читайте також: Літо
У той самий час на каналі CNN дві комісії американського Конгресу слухали спеціального прокурора Роберта Мюллера, що з великою вправністю не давав узяти гору над собою та використати себе політичним таборам демократів і республіканців, які воюють між собою. Не знаю, чи добре він почувався, думаю, радше ні, бо й причин на те не було. Мюллер професійно виконував своє завдання, але це не гарантувало йому навіть банального спокою. Натомість немає сумніву, що президент Трамп, стежачи за слуханнями в Конгресі, почувався пречудово, бо Мюллера не вдалося спровокувати на однозначний осуд діяльності людей тогочасного кандидата в президента, а отже, самого Трампа на виборах 2016 року.
Президент США, як і завжди, задоволений самим собою, написав у своєму Twitter великими літерами: «ПОЛЮВАННЯ НА ВІДЬОМ МИНУЛОСЯ!», «Демократи програли такий ВЕЛИКИЙ день. Їхня партія тепер у руїнах…» Що ж, добре самопочуття, як видно, має не одне ім’я.
Читайте також: Пенсіонери із The Rolling Stones
А ось що діялося сьогодні з моїм скромним приватним самопочуттям.
Уранці я зайшов до найближчого супермаркету купити металеві кришки на банки, бо ж це пора квашення огірків. І я з насолодою роблю це щоліта. Взяв пачку кришок і пішов до каси. Молоденька касирка вибила ціну $10,35, я дістав 100-доларову банкноту й 35 центів дрібняками. Дівчина, якій було не більш як 16–17 років, довго рахувала, а потім з усмішкою дала мені решту новесенькими десятками. Я подякував і пішов до машини, але дорогою щось мене спонукало перерахувати ті гроші. Дістав гаманець і знову побачив у ньому $100, але 10-доларовими банкнотами. Що ж, завдяки помилці касирки я отримав задарма 12 нових кришок, подумав я на якусь секунду, а вже наступної миті крутнувся на підборах і пішов до супермаркету. Знайшов ту молоденьку касирку і віддав їй 10 доларів, сказавши, що дуже дякую за її симпатичний жест ― грошовий подарунок, але насправді я не заслужив його, а вона мусила б повертати їх із власних грошей, зароблених тяжкою працею на вакаціях. Дівчина зашарілася і сказала: «Мені шкода, дуже шкода». Я ще раз усміхнувся їй і побажав вдалого дня. Вийшов із супермаркету і, незважаючи на спеку, відчув украй незвичайну легкість буття. Моє самопочуття значно поліпшилося. Як це просто і легко. Пригоди, подібні до моєї, трапляються щодня, варто тільки звертати на них увагу й подібно до Амелі з фільму старатися зробити якийсь невеликий жест на втіху ближньому, з яким ви зустрілися, і завдяки цьому й самому почуватися краще. Отак просто і звичайно, без жодного глибокого філософського обґрунтування.
А до того ж завтра прилітає в гості донька, і моє самопочуття поліпшується щохвилини. За кілька днів ми всією родиною святкуватимемо мій день народження, а для ще кращого самопочуття вип’ємо по келиху знаменитого вина Il Barone 54, Cantine Antonio Ferrari, Solaria n.5, яке п’ять років тому подарував мені на 60-річчя один мій нью-йоркський приятель, слушно стверджуючи, що добірне вино може бути джерелом доброго самопочуття для кожного пенсіонера-початківця.