Нині чи не найбільшою сферою заборон є мова. Після усунення потенційно шкідливих фізичних дій настає час лімітувати й сферу вербального. Позаяк слово здатне зачепити сильніше, ніж учинки. Ми й досі це відчуваємо, передовсім коли обмежується використання експресивної лексики, а деякі терміни та висловлювання визнаються політично некоректними. Але важливо збагнути не лише наслідки вживання слів, які можуть комусь видаватися принизливими та образливими, а й те, що іноді заборони тільки косметично приховують проблеми. Тож навряд чи вийде потрактувати заборони однозначно.
Вивчаючи табу, німецький дослідник Гартмут Крафт звертає увагу на видозміну того, що довго визнавалося цілком припустимим. Справді, неприйнятно виготовляти, приміром, статуетки чи попільнички у вигляді негритянських бюстиків, адже недоречно зачіпати не лише національні та соціальні, а й індивідуальні (соматичні, психологічні, сексуальні, вікові) особливості. Ми поволі звикаємо до того, що «похилий вік» називається «поважним», «каліцтво» — «особливими потребами», а «ментальні відхилення» — «альтернативними здатностями». Нечуйне ставлення до інакше організованого життя миттєво відновлює в пам’яті трагедії, пов’язані з цькуванням, позбавленням гідності та агресивним винищенням людей.
Читайте також: Прорив до смислу
Після експедиції мореплавця Джеймса Кука європейська, а за нею й уся світова традиція збагатилася словом табу. Воно зводиться до заборони вживання, використання, застосування, здійснення певних речей або дій, оскільки порушення припису може спричинитися до відокремлення людини від звичного суспільного життя. А для повернення довелося б виконувати складні ритуальні процедури. Визнаючи табу прадавньою забороною, накладеною непорушним авторитетом, Фройд наголошував на непереборному підсвідомому бажанні його переступати. Утім, табу далеко не проста примха, що зводиться до підпорядкування. Його здавна застосовують для регуляції соціальних відносин. Небажання бути відлученим від соціуму, втрата довіри, небезпека покарання — усе це вагомі причини дотримуватися приписів. Проте не варто скидати з рахунку й екзистенційні страхи, з якими доводиться мати справу людині, яка знехтувала якимись обітницями.
Історія інцесту біблійного Лота, якого споюють його доньки, наважуючись на цей крок не заради сексуальної втіхи, а опинившись перед загрозою зникнення роду людського, свідчить, що часом порушення табу таки виправдане. Є навіть ті, хто займає в цій справі привілейовану позицію. Але такі вигоди можуть обернутися протилежністю. На думку спадають сучасні службові кодекси, де чоловікам не рекомендовано залишатися наодинці зі співробітницями. А хтось знайде й позитиви в табу, хоча б у тому, що заборона на зображення живих істот в ісламі уможливила розвій каліграфії та орнаменталістики. Та є й складніші випадки. Коли фотографи фіксують смерть, насильство, приниження й схожі непривабливі речі, пов’язані з людиною та іншими живими істотами, у документальних або мистецьких цілях, чи припустимо це? Чи не звикаємо ми до того, що такі випадки стають повсякденними? Комп’ютерні ігри, де одним рухом джойстика знищується все живе й неживе, нехай і віртуальне, певно, теж формують досвід легковажного поводження будь із чим.
Читайте також: Фанатичний екстаз
Це добре, що ми різні й усвідомлюємо відмінність. У багатьох культурах є харчові чи поведінкові звичаї, які, попри здивування, ще й дають змогу розуміти несхожість і поважати її. Та що робити з комусь неприємними запахами чи, навпаки, різкими ароматами в публічних місцях? Коли спільний простір стає точкою перетину конфліктних інтересів і табу, доводиться переосмислювати їхню універсальність. Антисемітизм, колоніалізм, геноцид — яскраві вияви колись поширеної насильницької політики, на яку тепер накладаються суворі заборони з метою не допустити знову. А чи доречно замовчувати злочини армії, що ґвалтує жінок тільки на тій підставі, що вони належать до народу, який толерував злочинні режими? Утім, якщо табу зменшує кількість соціальних конфліктів, може, тоді достатньо вдовольнитися тим, що сильніший завжди правий, і табуювати ці питання?
Головна сформульована Крафтом теза полягає в тому, що табу допомагають зберігати ідентичність, яку варто визнати посередником між індивідом і світом. Але ідентичність ніколи не є завершеною. Щоб гармонійно зростати й змінюватися, потрібно часом долати заборони. Тоді слід розпізнавати й специфічну діалектику табу. Вона передбачає зусилля для втримання людської цілісності, яка часом досягається запровадженням заборон. Водночас визнається й перспектива змін, а відповідно усунення накладених обмежень. Врешті-решт, гармонії не досягнеш без рефлексії про скоординованість і доцільність кожного такого усталення та зрушення.