Протягом останніх тижнів я подивився чимало політичних передач за участю різних кандидатів у президенти і не пам’ятаю, щоб цю тему хоч хтось порушував. CRISPR, що потроху входить у лексикон навіть далеких від науки людей, фото чорної діри, які заполонили всі стрічки у соцмережах, черговий метод лікування раку, старт ракети Ілона Маска, який транслюють у барах замість футболу. Люди цікавляться наукою, особливо якщо мова про гучні відкриття. Тільки-от вона десь далеко, у NASA, на колайдері, а доля тієї, що існує в країні, мало кого непокоїть. Принаймні настільки, щоб про неї запитували в кандидата у президенти. Що ж пишуть про науку кандидати у своїх програмах?
«Окремий пріоритет — підтримка української науки та сприяння її тіснішій взаємодії з реальним сектором» — частка тексту, що стосується науки, у програмі нинішнього президента ще менша, ніж відсоток держбюджету, спрямований на її фінансування. Останні п’ять років наукова галузь в Україні переживала свої типові проблеми, пов’язані з недофінансуванням. Звідси і відплив кадрів, і неповний робочий тиждень у багатьох інститутах, і відсутність нормальної інфраструктури. При цьому я бачу спробу влади вести діалог із науковцями.
Читайте також: Гаряча холодна надпровідність
У 2015 році було ухвалено закон про наукову діяльність, згідно з яким фінансування має становити 1,7% ВВП, тобто влада усвідомлює необхідність адекватного фінансування хоча б на рівні декларування. При Кабміні створено Національну раду з питань розвитку науки і технологій — дорадчий орган, до якого входять науковці світового рівня та з високою репутацією. Цього року Національний фонд досліджень має вже виділяти перші гранти розміром від 1 млн грн. Його створено так, щоб зробити процес розподілу грантів прозорим і чесним. Із роботою фонду чимало науковців пов’язує сподівання на те, що наукова діяльність в Україні стане ефективнішою.
До позитивних процесів я зараховую і порушення питання плагіату та псевдонауки, які раніше просто замовчувалися. Система опирається, вигороджує «своїх», наприклад Катерину Кириленко, розставляє на різних посадах людей із сумнівною репутацією. Проте справа рухається.
Що ж до Володимира Зеленського, то в його програмі слово «наука» не трапляється жодного разу. Це й не дивно: посилання із сайта ведуть на сторінку у Facebook, де всім охочим запропоновано ділитися своїми ідеями щодо розвитку держави. Я проглянув кількасот коментарів і знайшов лише одну згадку про науку, у якій дописувач бідкається, що науковці їздять за кордон і там продають свої розробки, і закінчує свою думку словом «ДОСИТЬ». А власних ідей щодо науки в штабу Зеленського, схоже, не було.
Його освітня програма також не здається продуманою. Я не знайшов нічого, окрім загальних фраз про щасливих дітей та людей сучасних знань. І сумнівну фразу про «шкільних геніїв, які отримають ваучери на освіту». Незрозуміло, що таке «шкільний геній» і хто встановлюватиме геніальність. Тут для мене показовою є історія про $4 тис. зарплати вчителям, коли «освітній експерт» команди Зеленського Олександр Чубатенко прорахувався на $20 млрд. Нібито для цих виплат знадобиться лише $200 млн на рік. Тоді як насправді виплати становили б більш як половину річних доходів бюджету.
То, може, завдяки оточенню кандидата в президенти плани щодо науки стануть зрозумілішими? Штаб Зеленського назвав своїм експертом із освіти та науки Сергія Бабака, доктора технічних наук, співробітника Українського інституту майбутнього. В одній із освітніх груп у Facebook ще 2016 року, коли Бабак став членом Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, висувалися обґрунтовані підозри стосовно наявності плагіату в його докторській дисертації та статтях. На дискусію в коментарях, де Бабак погрожував деяким її учасникам, було соромно дивитися. Увагу до його персони учасники згаданої групи пояснили тим, що члени НАЗЯВО мають бути кристально чистими з погляду академічної репутації.
Читайте також: Гуманітарна наука та її вартість
У публікації на сайті Українського інституту майбутнього Бабак пропонує низку ідей щодо науки, серед яких модернізація інфраструктури, переведення наукових установ із бюджетних на неприбуткові/прибуткові суб’єкти господарювання, створення фонду фінансування інновацій. Частина цих пропозицій слушні, але ж наукові установи, особливо ті, що займаються фундаментальною наукою, вкрай рідко бувають прибутковими й без державного фінансування просто зникнуть. Один із засновників Інституту майбутнього, депутат Верховної Ради Олексій Скрипник на публічних дебатах щодо розвитку науки в Україні пропонує перетворити Академію наук на «почесний клуб», фактично ліквідувати як наукову установу, а дослідницькі функції сконцентрувати в кількох наукових закладах.
Чи втілюватимуться в життя такі ідеї в разі обрання президентом Володимира Зеленського? Не знаю, адже жодної позиції щодо науки кандидат у президенти не висловив. І я не певен, що вона в нього взагалі є.