Я міг передбачити, що питатимуть про Євробачення, зміни в НСТУ, розслідування «Наших грошей», Шевченківську премію, але з’ясувалося, що обговорюватимемо медреформу. На заперечення, що я не є в тому фахівцем, дівчина в слухавці повідомила: «У нашій базі даних написано, що ви експерт зі всього». Хочу вірити, що це писалося з гумором.
Буяння «експертів зі всього» в телевізорі, пресі та Facebook саме собою ображає критичний розум. Цьому сприяє кількість вітчизняних вишів, неспівмірна з кількістю інтелекту в країні загалом. Відколи Кобеляцький технікум тваринництва або Кагарлицьке ПТУ електриків почали трансформуватися в Міжнародний університет біотехнологій та Академію IT-бізнесу (назви умовні, процес і результати реальні), будь-який пройдисвіт може законно представлятися дипломованим спеціалістом, і це тільки одна складова занепаду. У нас за останні 25 років захищено понад 200 тис. дисертацій, кандидатських і докторських, піввідсотка населення зі ступенями! Їхня наукова цінність часто-густо сумнівна, а сама праця може не мати до дисертанта жодного стосунку, крім сплаченого реальному виконавцеві гонорару: від $5 тис. автору з провінції до $30 тис. викладачеві столичного університету. Або можна підцупити коли 20%, коли 80% тексту в бібліотеці й мережі, сподіваючись, що добре вмотивовані колеги заплющать на це очі. Спостерігається й комбінація обох технологій.
Читайте також: Внутрішній опір
Ринок компетентних мізків остаточно підриває наявність різного рівня наукових центрів у формі ГО. Подекуди там лишень один-два працівники, чиї навички майже обмежуються вмінням складати аплікації на гранти, але написати у візитній картці «директор інституту» це ніяк не завадить. Майже дитяча жага до дипломів, титулів і брязкалець серед політиків і чиновників обумовила відповідну пропозицію: маємо безліч академій «інформаційно-хвильового торсійного розвитку», які радо приймають до своїх лав за відповідний благодійний внесок або інше сприяння.
Мушу підкреслити: усе це стосується переважно гуманітарної царини, що робиться в точних науках і технологіях, мені недоступно. Хоча був один професор із коротким псевдо у формі грецької літери, який очолював кафедру інформаційних систем не останньої в країні політехніки…
Ціла сучасна драма девальвації інтелекту, поза сумнівом, бере початок у далеких радянських часах, коли вищим критерієм наукової оцінки була відповідність працям класиків марксизму-лєнінізму. Після 1991 року викладачі політекономії автоматично стали економістами, а наукового комунізму — соціологами з відповідним рівнем підготовки. Але в благословенному закордоні ситуація часами не краща. Діти «дітей-квітів» і барикадників 1968-го, які нині посіли керівні позиції в інтелектуальному істеблішменті, сповідують постмодерністські доктрини відносності знання, можливості й навіть необхідності враховувати всі ймовірні висловлювання на будь-яку тему. Заперечування ієрархії знань, навичок, компетенції призводить до появи фахівців, єдиний коник яких — викриття капіталізму й білого чоловічого шовінізму. Але це проблема радше медіа та провінційних коледжів, великі університети з багатосотрічною історією, хай там як, зберігають марку й відповідно свій вплив. У нас же, на жаль, острівців авторитету практично не залишилося. Академічні інститути? Та киньте! Могилянка? УКУ? Припустімо. КНУ? Місцями. Решта незалежно від статусу, віку й рівня акредитації не гарантовані від професорів, які просувають поняття «бога як фізичного лептонного утворення» (цитата).
Читайте також: До лікаря без черги
Ну й нарешті загальне тло, яке характеризується дивною сумішшю хамської недовіри й лохівської легковірності. Звинуватити в запроданстві живого класика, яких обмаль, тільки за те, що він висловив свою підтримку «не тому» політику, і водночас бути адептом «церкви» Мунтяна — типова поведінка. Ні, я не тужу за часами, коли кожен другий читав науково-популярні журнали «Знання та праця», «Знание — сила», «Наука и жизнь» і дивився «Очевидное — невероятное» або стрічки Київнаукфільму, то була природна реакція на заборону всього, оаза сенсу у світі беззмістовності, але заміна їх «Битвами екстрасенсів» — ну це вже геть сумно.
Авторитет, довіра, соціальний капітал — це такі матерії, які накопичуються роками, як гумус. Але з чогось треба починати. Для початку ігнорувати безапеляційних профанів. Що більша безапеляційність, то більший профан. Найкращі експерти, як відомо, — таксисти.