Майдан вразив європейців спочатку масштабами мирного протесту, його високою самоорганізацією, а пізніше — відважним спротивом силовим діям влади, що його чинили звичайні люди: офісні працівники та студенти, пенсіонери та фермери, музиканти та бізнесмени, а також представники ста інших мирних професій, які з’їхалися до столиці з цілої країни.
Цей видовищний, яскравий, героїчний український бунт став для західної публіки цілковитим сюрпризом. Найпросунутіші навчилися відрізняти Україну від Росії ще з часів Помаранчевої революції. Але у свідомості пересічної людини події, що безпосередньо не стосуються її життя та відбуваються десь там далеко, швидко розчиняються в пам’яті, їх витісняють інші враження, не менш яскраві, але ближчі в часі.
Читайте також: Майдан і антимайдан на Донбасі. 5 років по тому
Революція гідності здивувала, приголомшила, висмикнула західного європейця з буденності та змусила його замислитися над таким несподіваним для прагматично-впорядкованого буття питанням, як ціна свободи. Романтика барикад витягла з глибин французької генетичної пам’яті задавнені спогади та розлилася в душах несподіваними симпатіями до українців. Преса рясніла репортажами з Києва, у яких переважали співчуття та підтримка, повага та захоплення.
Російська пропаганда зі своєю налагодженою системою агентів впливу ледь встигала за подіями. Користуючись інструментами демократії, Москва активно наводнювала інформаційний простір сумнівами, змішуючи правду з вигадками, факти з інсинуаціями. «Вулицями Києва можна бачити неонацистів», — стверджував ведучий каналу I-Tele в прямому ефірі 18 лютого, до якого було запрошено й українську пресу. «Вулицями Києва можна бачити насамперед трупи невинних мирних мешканців», — поправила я, ледь стримуючи гнів та сльози. «Я цитую Agence France-Presse», — спробував чи то вибачитися, чи то виправдатися колега. І лише пізніше, уже після ефіру, ми разом знайшли ту депешу AFP, яку використав ведучий: то був надісланий із Москви коментар якогось «спеціаліста з українського питання».
Що залишилося від капіталу симпатій, співчуття, солідарності, які виявляли з Майданом звичайні іноземці? Нечіткі спогади, майже витіснені пізнішими повідомленнями про війну, що розпочалася за кілька місяців. Та й сама війна України з Росією давно зійшла не те що з перших — з останніх шпальт провідних французьких часописів. У сухому залишку Майдан здобув Україні кілька сотень нових закордонних дослідників, політиків, журналістів, громадських активістів, які до 2013-го зовсім нею не цікавилися. Порівняно зі згуртованими лавами російських тролів, які щодня продукують фейкові новини та постправду, це дуже скромний ресурс. Але він діє.
Водночас потужно активізувалася діаспора. Звичка збирати кошти та надсилати допомогу спочатку на Майдан, а затим на фронт стала в багатьох закордонних українців залізним автоматизмом. Чимало їх відчуло міцний зв’язок з Україною саме тоді, п’ять років тому, попередньо ідентифікуючи себе або «європейцем», або «людиною світу», або ким іншим. Десятки тисяч людей по всьому світу відкрили в собі нову або давно забуту ідентичність, яка відразу ж змусила до перегляду пріоритетів та цінностей.
Читайте також: Майдан, п’ять років по тому. Як сьогодні вшановують загиблих героїв
У світовій політиці Майдан підштовхнув західних керманичів до не зовсім бажаного для них перегляду відносин із Росією. Олланд та Меркель змушені були навідуватися до Києва — спочатку на переговори з Януковичем та опозицією, а потім, після втечі «легітимного» й анексії Криму, на численні наради до Брюсселя, щоб вийти в кінцевому підсумку на систему санкцій ЄС проти РФ. Санкції оновили питання ціни свободи тепер уже для західного бізнесу. Не всі виявилися готовими платити за високі принципи та чужу свободу зменшенням власних прибутків. На цьому всі п’ять років уміло грає промосковське лобі, продукуючи гори «компромату» на Україну й спокушаючи західний бізнес на всі способи.
Власний комфорт чи справедливість для всіх? Де закінчується «просто бізнес» і починається колаборація з агресором? Чим визначається індивідуальний обов’язок громадянина перед державою? Краще життя коштом чого та кого? Скільки вартує солідарність? Із чого формуються стовбурові клітинки нації та живиться її цвіт? Вибір між страхом та любов’ю — на що зважитися? Чи подолає світло темряву? Майдан вивів усі ці питання з національного простору на міжнародний, але вони так і залишилися без відповідей.