2007-го ідея про те, що європейська безпека під загрозою, людям, далеким від цієї теми, здавалася ексцентричною. Роком раніше Владімір Путін виголосив погрозливу промову на Мюнхенській конференції з безпеки. Однак Естонія тоді ще не зазнала кібератаки (це сталося лише влітку), та й катастрофічний саміт НАТО 2008-го в Бухаресті, на якому Адміністрація Буша позбавила Україну та Грузію шансів на вступ, ще був далеким майбутнім. НАТО не мало на той час жодних планів дій для оборони країн Балтії і не бачило в них потреби. Тема територіальної оборони була табу. Перспектива, що Росія вторгнеться в сусідню країну й анексує її територію, видавалася малоймовірною навіть для «яструбів», що зібралися в Тракаї.
Із часом «Снігова зустріч» стала значно більшою і структурованішою, що, хай як сумно, було зумовлено необхідністю. Проте головна особливість цього заходу — відверті й нерегламентовані дискусії — лишається. Щороку з’являються нові обличчя й нові нагальні питання. Та сутність проблем здебільшого незмінна: чи можуть країни європейського прикордоння довіряти американцям? За часів Адміністрації Буша хвилювалися про те, що війна з тероризмом (була така, пам’ятаєте?) шкодить трансатлантичній злагоді. За Барака Обами — про те, що перезавантаження відносин із Росією призведе до легковажності, різкого скасування планів протиракетної оборони та ухилу в бік Азії.
Читайте також: «Стратегічна автономія» Європи — це ілюзія
Обурена риторика Дональда Трампа і далі загострює проблему. Факти очевидні: військова підтримка США «прифронтових держав» ще ніколи не була такою великою й добре фінансованою. Та що як у разі кризи запальний і бізнес-орієнтований президент прийме хибне рішення (чи напише щось таке у Twitter)? Ніхто не знає. Деякі литовці між собою або й відкрито обговорюють, що США можуть «викинути» країни Балтії та інших європейських союзників так само, як курдів у Сирії.
Щоб уникнути такого сценарію, слід зробити так, щоб Сполучені Штати не могли обійтися без союзників. Незмінною темою «Снігової зустрічі» лишається те, чи достатньо роблять європейці. Звісно, порівняно з низькими стандартами 2007 року бюджети на оборону злетіли до небес. Литовські політики досягли майже цілковитого міжпартійного консенсусу стосовно того, що треба підняти оборонний бюджет до 2,5% ВВП. Він став можливим завдяки особливому ставленню Литви до питань безпеки — інші країни можуть про таке лише мріяти. Крім того, консенсус свідчить про ще один момент: іноземні гості тепер з’їжджаються на «Снігову зустріч» не тільки щоб учити, а й щоб учитися. Багатьом цікавий досвід Литви у питаннях кібербезпеки, взаємодії з Білоруссю, стресостійкості, резервів, інформаційної війни тощо. Господарі заходу, мабуть, ще надто скромні щодо цього, але було б добре, якби на майбутніх «Снігових зустрічах» вони більше ділилися місцевими талантами, ніж зосереджувалися на іноземних фахівцях.
Тим часом дилем не бракує. Європі слід докладати більше зусиль, але при цьому уникати провокаційних назв, як-от «Стратегічна автономія» чи «Європейська армія». Маленькі країни розраховують на міжнародні угоди, але Адміністрація Трампа віддає перевагу двостороннім. «Форт Трамп» у Польщі за належного підходу міг добре прислужитися країнам Балтії, але й поставити їх під удар.
Читайте також: Випробування Азовом
На сьогодні найактуальнішим питанням для Вашингтона є не Росія, а Китай. Литовцям та їхнім друзям і союзникам у Європі необхідно показати Адміністрації Трампа, що вони здатні допомогти на цьому незнайомому фронті й аж ніяк не заважатимуть. Насамперед це означає, що потрібен критичний погляд на бізнес за підтримки китайців у регіоні. Двох варшавських бізнесменів Huawei — пов’язаної з пекінським режимом компанії у сфері телекомунікацій — було заарештовано в Польщі саме тоді, коли учасники «Снігової зустрічі» прямували до аеропорту. Мабуть, це добрий знак на майбутнє.