У відремонтованих приміщеннях другого поверху ви побачите рідкісне поєднання змісту і форми. І тут я схиляюся перед кураторкою виставки Галиною Бєліковою та її архітектором Іваном Світличним, молодим художником, що минулого місяця здобув найважливішу нагороду для сучасних митців — премію Малевича. Зрештою, вклонитися слід усьому колективу музею, який працював над цим важливим і, що тут довго гадати, добре експонованим проектом. Захід супроводить скромний, але дуже інформативний каталог-путівник. Таємниці нової події мені розкрила керівниця відділу зв’язків із громадськістю музею Валентина Клименко, за що я їй дякую.
Виставка «Явлення. Пам’ятки Братського монастиря» показує фрагмент духовної та матеріальної історії Києво-Братського Богоявленського монастиря, зокрема пам’ятки зі зруйнованого 1935 року Богоявленського собору, що становив частину монастиря. Останній заснований 1615-го Київським братством, розміщувався на Подолі, на ділянці, яку Галшка Гулевичівна подарувала братству для влаштування школи, шпиталю та монастиря. Ігумен монастиря був одночасно ректором школи (згодом колегіуму, а потім академії).
Читайте також: Воєнний стан і доля
У 1620 році єрусалимський патріарх Феофан III благословив Київське братство й надав монастиреві статус ставропігії. Свого часу в його церквах зберігалися давня ікона св. Миколая Чудотворця (з 1632-го) та чудотворна братська ікона Божої Матері (з 1662-го), у ризниці — стародруки, напрестольні та ручні хрести (зокрема, дарунки митрополита Петра Могили й гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного), срібний потир (дарунок ігумені Київського Свято-Вознесенського монастиря Марії Магдалени, матері Івана Мазепи).
Виставка в Національному музеї демонструє вцілілі пам’ятки зі святинь монастиря, які внаслідок його ліквідації та знищення були розпорошені по різних музеях і колекціях. Галина Бєлікова, дослідниця історії монастирських скарбів та авторка концепції виставки, виконала надзвичайну роботу, аналізуючи доступні джерела й шукаючи сакральні об’єкти, які часто вважали за втрачені. Результати її праці дивовижні, відвідати захід я раджу всім, для кого й досі жива традиція української культури доби бароко.
Виставка «Явлення» має для мене ще й дуже особистий вимір. У 1997―2005 роках я працював у стінах Староакадемічного корпусу Могилянки. Від 1995-го там містився Центр сучасного мистецтва при НаУКМА, заснований завдяки угорсько-американському філантропові Джорджу Соросу. Академія отримала від його фонду пристойну суму на ремонт значної частини корпусу, а натомість у його приміщеннях 13 років містилася найважливіша тоді мистецька інституція в Україні — ЦСМ при НаУКМА. Майже як за часів створення Києво-Могилянського колегіуму на початку XVII століття, місія ЦСМ полягала в побудові мосту порозуміння та інтеграції сучасного українського мистецтва з процесами, які відбувалися у Європі та світі.
Староакадемічний (Мазепинський) корпус, закладений 1703-го Іваном Мазепою, — перша будівля, зведена в Україні для цілей вищої освіти. У його стінах навчалися філософ Григорій Сковорода, архітектор Іван Григорович-Барський, композитори Артемій Ведель і Максим Березовський, письменники Іван Нечуй-Левицький та Петро Гулак-Артемовський. Тут народжувалася українська наука, філософія, література, музика, архітектура. Унікальність і значення Староакадемічного корпусу для культури полягає також у тому, що тут збереглися фреско-клейові розписи початку XVIII століття, аналоги яких можна знайти лише у двох архітектурних пам’ятках Києва: Києво-Печерській лаврі та Софійському соборі. Фрески в класах першого поверху (1704), виявлені під час обстежень 1992 року, були покриті кількома шарами вапняного тиньку, що призвело до їх значного пошкодження, але вони все-таки зберегли свою надзвичайну магію.
Мій кабінет містився на антресолях зали у східному крилі корпусу, а отже, за моїми плечима була ледве помітна фреска «Розп’яття», а за стіною — Конгрегаційна Благовіщенська церква, збудована 1732-го як домова церква Староакадемічного корпусу для спудеїв Києво-Могилянської академії.
Читайте також: Горила
«У 1994–1995 роках за проектом інституту «Укрпроектреставрація» в значній частині приміщень першого поверху виконані роботи з реставрації та пристосування під картинну галерею сучасного мистецтва (роботи фінансувалися Фондом Джорджа Сороса)». Це все, що я зміг знайти в інформаційних матеріалах НаУКМА. Там майже не згадано, що в 1995–2008-му в приміщеннях на першому поверсі Староакадемічного корпусу перебував Центр сучасного мистецтва при НаУКМА. 13 років в історії небагато, але 13 років в історії сучасної української держави — одна третина її існування. Шкода, що завжди стирають те, що нинішнім відповідальним особам видається неістотним.
Для мене понад сім років, проведених у стінах Мазепинського корпусу, — це завжди лише трохи більше ніж 10% мого дотеперішнього життя, але вони дали мені змогу не тільки брати участь у творенні сучасного мистецтва України, а й зануритися в його історію. Сьогодні завдяки Національному художньому музею та виставці «Явлення» я можу глибше проникнути в автентичне багатство історії такої незвичайної пам’ятки, як Братський монастир. До того ж її показали переконливо та з великим смаком.