Це 1936 рік, початок війни в Іспанії, коли війська націоналістів під проводом Франсіско Франко наступали на Мадрид. Тоді соратник каудільо, генерал Еміліо Мола заявив, що наступ ведуть чотири колони, а п’ята діятиме в самому Мадриді. Відтоді агентуру, що працює в тилу супротивника, сприяючи його поразці в інтересах зовнішніх сил, заведено називати п’ятою колоною. Хоча незрідка її представники є не штатною агентурою ворога, а радше агентами впливу, прихильниками іноземної держави, що допомагають їй усупереч інтересам країни, громадянами якої вони є. Іноземні центри зацікавлені в тому, щоб їхня креатура зробила в державному апараті країни-опонента максимально вдалу кар’єру, тоді вони матимуть можливість ухвалювати там доленосні рішення. Зокрема, у разі війни навіть про капітуляцію та суворі умови її припинення, погоджуючись на територіальні ампутації, політичну залежність від переможця, економічний визиск, контрибуцію тощо. Власне, явище п’ятої колони існує стільки, скільки на Землі існують держави й конкурують між собою.
Читайте також: П'ята колона – злоякісна пухлина
Характер п’ятої колони може бути дуже різним — від формування та фінансування бойових антидержавних загонів, сприяння генеральсько-офіцерським заколотам до підтримки відповідних політичних партій і громадських організацій, ЗМІ, різноманітних суспільних середовищ тощо. Тут часто-густо може застосовуватися й специфічна культурна політика, коли культура є потужною політичною силою, яка створює корисну для державної експансії емоційно-психологічну атмосферу в країні, що є жертвою та метою агресії. Отже, спектр доволі широкий — від брутальної сили до м’якої. Зрозуміло, що те відповідальне суспільство, яке не втратило інстинкту самозбереження, намагається знищити чи принаймні послабити й ізолювати п’яту колону. Адже вона може бути одним із вирішальних чинників перемоги ворога та поразки тих, хто протистоїть його зазіханням. Толерантне ставлення до п’ятої колони в умовах війни є гранично небезпечним, фактично актом національного суїциду. Таких прикладів історія людства зберігає безліч.
Ну а іспанська п’ята колона досягла своєї мети — захопила столицю Іспанії. Проте цьому, крім прихильників фалангістів, дуже посприяли московські союзники іспанських комуністів. Сталін у тилу іспанських республіканців мав власну п’яту колону з фанатичних прихильників Москви. Головним їхнім завданням була війна проти послідовників Льва Троцкого, комінтернівців. І під керівництвом радянських спецслужб Москва організувала в Іспанській республіці «великий терор», що перетворив запілля республіканців на «випалене поле» й сприяв катастрофі антифранкістських сил. П’ята колона Кремля завдала республіці не менше шкоди, ніж п’ята колона Франка.
Ще чекає на своїх глибоких дослідників історія п’ятих колон Берліна та Москви під час воєнної катастрофи Франції в 1940 році. Тоді після підписання пакту Молотова — Ріббентропа компартія Франції дістала відповідні вказівки від вождів СРСР і стала одним із лідерів антивоєнної пропаганди в країні, що вступила у війну з нацизмом. Як і в тодішній Москві, французькі комуністи називали Францію та Британію, що оголосили Німеччині війну, «розпалювачами конфлікту». Справді, формальні підстави для цього були, адже не Німеччина Франції та Британії, а саме вони оголосили війну країні, що напала на Польщу, яка мала західні гарантії. Гітлер першим не розпочинав бойові дії проти Парижа та Лондона, проте він кинув виклик державам, що були гарантами безпеки Польщі. Унаслідок діяльності прокремлівських миротворців Франція, її армія та суспільство були політично й морально геть виснажені саме тоді, коли для неї настав час великих випробувань.
Читайте також: Агенти впливу. Як працює п'ята колона Росії
Але є приклади успішної та ефективної боротьби проти п’ятої колони. Після Другої світової війни генералісимус Сталін спробував перетворити Югославію, якою керував маршал Йосип Броз Тито, на такий самий безправний московський протекторат, як комуністичні Польща, Чехословаччина, Угорщина, Румунія та Болгарія. Але Тито й більшість керівництва Югославії рішуче відкинули ці домагання, а головний ідеолог югославської компартії Моше Піяде став улюбленцем усіх національно-патріотичних сил, коли публічно послав товариша Сталіна на три літери. Кремль розраховував на внутрішній заколот у партійній верхівці Югославії, проте й Тито чогось таки навчився в Комінтерні. Негайно почалася антисталінська чистка в партії та державі, частину сталіністів розстріляли, частину посадили, багатьом довелося тікати до Радянського Союзу. А в Адріатичному морі для них було відкрито концтабір «Голі Оток» («Голий Острів») із вельми жорстоким режимом, за якого мало хто міг зберегти життя та здоров’я.
П’яту колону Кремля було вщент розгромлено, а Тито 35 років керував Югославією, переживши як Сталіна, так і Хрущова. Саму ж Югославію вважали найвільнішою комуністичною країною.
Що стосується України, то історія не знає іншої держави, де п’ята колона під час війни мала б настільки ідеальні умови для своєї діяльності.