Після того, як мітингарі прорвали кордон, просто під дверима парламенту сталася штовханина, в ході якої були застосований сльозогінний газ. Кількість постраждалих поки що невідома, циркулюють відомості про двох постражадалих мітингувальнів та трьох правоохоронців. Після того, як до мітингарів вийшла віце-спікер Ірина Геращенко, пристрасті дещо вщухли і почався переговорний процес. Мітингарі вимагають скасування монетизації пільг на проїзд, збільшення компенсацій ветеранам інвалідам та виділення коштів на розвиток вугільної галузі. Та незалежно від того, наскільки справедливі ці вимоги, подібні протести — це шлях внікуди. З одного боку, вони приречені на неефективність, а з іншого — лише сприяють посиленню популізму та буксуванню реформ.
Протести “чорнобильців”, “афганців” та шахтарів Україна бачить не вперше. За останніми ще з кінця 1980-х тягнеться слава завзятих протестувальників, котрі були здатні струсити не лише Київ, але навіть увесь Радянський Союз. Проте час шахтарських революцій давно минув. Як свідчить історія шахтарського руху, він був сильно залежним від позиції корпоративної верхівки. На межі 1980-1990-х “вугільні генерали” усіляко заохочували страйки, перетворюючи їх у власний політичний капітал, але щойно їхні інтереси змінились, шахтарів швидко перетворили на покірну та безініціативну масу. Перелом стався влітку 1998-го, коли мітинг луганських шахтарів брутально розігнав місцевий “Беркут”. Протести гірників відбувались і потім, але в основному це були акції, інспіровані згори для тиску на Київ. Свою роль зіграв і занепад вугільної галузі. Якщо у 1980-х це була потужна мегакорпорація, від якої сильно залежала радянська промисловість, то тепер — особливо після окупації більшої частини вугільних районів Донбасу — шахтарі втратили свій авторитет.
Читайте також: Сутички під Радою. У поліції назвали кількість постраждалих правоохоронців
Ще більшою мірою це стосується ветеранів Афганської війни та “чорнобильців”. Восени-взимку 2011-го вони виступали з вимогами до уряду Миколи Азарова: билися з міліцією, намагалися встановлювати намети у Маріїнському парку і т.д. Тоді антирежимні настрої в суспільстві були на підйомі, але заручитись широкою підтримкою інших невдоволених груп протестувальникам не вдалося. Навіть після погрому наметового містечка у Донецьку “Беркутом”, під час якого загинув пенсіонер Геннадій Конопльов, протести не вийшли на ширший рівень. Ніяких суттєвих поступок “чорнобильський майдан” не добився. Те саме стосується і інших “майданів” тих часів: підприємницького, пенсійного і т.д. Провини організаторів в цьому немає, оскільки вузькогрупові протести в принципі не здатні сколихнути суспільство. Студенти не мають жодних причин боротись за інтереси шахтарів, шахтарі — за інтереси підприємців, а інтереси підприємців та пенсінерів взагалі можуть бути протилежними. Тим більше це стосується сучасного суспільства, в якому вкрай неоднорідними є навіть професійні групи. Тому групові протести приречені бути не масовими, а відтак їхній вплив на уряд буде досить обмеженим.
Читайте також: Сутички під Радою. У поліції назвали кількість затриманих
Компенсувати невеликий масштаб протесту радикальністю його засобів також не вийде: більшість силових сценаріїв правоохоронці здатні зірвати, а головне — бунтівників не підтримає суспільство. Як свідчить суспільна реакція на штурм Жовтневого палацу у грудні 2017-го або на спробу держперевороту, викриту у березні 2018-го, українці ще не готові видати тим чим іншим силам карт-бланш на нелегальні форми протесту. Тим більше, коли йдеться про групові інтереси шахтарів, “афганців” чи якихось інших невдоволених груп. А значить, подібні дії приречені на неуспіх. Навіть якщо зараз уряд піде назустріч протестувальникам, це буде сумнівний успіх, оскільки причин шахтарських, “афганських” чи “чорнобильських” проблем це не усуне: попри одноразові дотації та підвищення пільг, вугільна галузь і далі занепадатиме, пострадянська система соцзахисту не відповідатиме економічним реаліям. Єдині, кого повністю влаштовують протести такого формату — це популісти, котрі напередодні виборів шукають нагоди розмножити бюджетні хліби або демонстративно закликати до цього владу.
Читайте також: Під Радою сталися сутички мітингувальників з поліцією
Цілком імовірно, що в особі подібних політиків сьогоднішні мітингарі знайдуть собі союзників. Не виключено і те, що соціальні протести стануть трендом цього перевиборчого сезону. Але на практиці ефект буде лише зворотнім. Під враженням від таких акцій влада буде змушена вживати ще більше популістських заходів, піднімаючи соцстандарти за рахунок майбутньої інфляції, приймаючи економічно необгрунтовані програми і т.п. Розв’язанню головних українських проблем — недостатньо продуктивної економіки та недостатньо ефективних державних інститутів — це жодним чином не сприятиме. Усвідомлення цього в суспільстві вже присутнє, але чи піддадуться українці на спокуси простих популістських рішень, покаже час. Що ж стосується шахтарів, “афганців” та “чорнобильців”, вони ризикують стати лобістами чужих інтересів — йдеться не лише про популістів, які використовують протести, як передвиборчий трамплін, але і про бенефіціарів дотування вугільної галузі.