Поза сумнівом, цей успіх надихне Кремль на нові іміджеві проекти, до того ж не лише в Криму. Бо, як кажуть росіяни, «хороший понт дороже денег», а за ціною вони, як завжди, «не постоят». У скільки обходяться дотування Криму, утримання «Новоросії» та війна в Сирії, достеменно невідомо, але Москва й крім того тринькає гроші направо й наліво: 230 млрд руб. на Керченський міст, 360 млрд руб. на чемпіонат із футболу, 600 млрд руб. планують спустити на енергоміст із Сахаліну на Хоккайдо тощо. А ще ж підтримка різноформатних сателітів, починаючи від Придністров’я й закінчуючи Венесуелою. Інтерес України цілком очевидний: кожен «рубєль», спущений на імперські понти, — це «рубєль», який не пішов на фінансування війни на Донбасі. Тому краще дивитися на феєрверки в Москві, ніж слухати артилерійські залпи по Зайцевому, Троїцькому, Мар’їнці, Авдіївці. Звичайно, ресурсів у Росії чимало, але й вони не є невичерпними: лише за 2014–2017 роки Москва розтринькала свій Резервний фонд і, цілком можливо, вже на початку 2020-х буде змушена витрачати золотовалютні резерви. Тому щоразу, коли Кремль починає ліпити чергову вавилонську вежу, я спокійний: якщо вони не отямилися, отже, Росія і далі рухається в напрямку великих проблем.
Читайте також: Теорія «скрєп»
Так, Москва кидає свої «понти» в розрахунку на психологічний ефект. Проте я дуже сумніваюся, що витрати окупаються бодай на десяту частину. Ну справді, кого у ХХI столітті може вразити 19-кілометровий Керченський міст? Китайців із їхнім 160-кілометровим віадуком? Американців, які ще в 1950-х проклали 40-кілометровий міст через Пончартрейн? Чи, може, європейців, які не страждають гігантоманією, але здатні побудувати практично все, що вкладається в людську уяву? Те саме стосується олімпіад, чемпіонатів та інших розважальних заходів. Те, що в Росії подають як історичне звершення, мало не національний подвиг, у цивілізованого світу викликає хіба що поблажливе схвалення. «А ці туземці справді постаралися!» — каже інтурист, купуючи в сувенірній крамниці balalaika та matryoshka. До якихось (гео)політичних наслідків це призводить, навіть європейські праві зачаровані не так широтою російської душі, як російськими грошима. Та й це, швидше за все, суто ситуативний союз, бо російські реалії справляють на європейців вельми гнітюче враження. Навіть Жерар Депард’є, якого в Росії обдарували і громадянством, і нерухомістю, протримався недовго, розмінявши її на сонячний Алжир.
Читайте також: Можливості замість пропаганди
Чи діють імперські «понти» на самих росіян? Безумовно. Але й це свідчить не так про могутність імперії, як про її слабкість. Бо коли ракети та літаки перестають злітати, а «маленька переможна війна» не вдається навіть в Україні взірця 2014 року (до того ж у форматі підлого раптового удару), переконати себе у власній величі можна лише за допомогою дорогих інсценувань, які затуляють об’єктивну реальність. Та й цей ефект досить короткотривалий. Пам’ятаєте, який градус пафосу тримав російський офіціоз під час Олімпіади в Сочі? Придворні борзописці не шкодували метафор, а держава — грошей. Лише з федерального бюджету вгатили 822 млрд руб., ще 343 млрд руб. витратили держкомпанії, 294 млрд руб. кредитів набрав «Внешэкономбанк». Ну то й що? Зовнішній піар-ефект протримався рівно до анексії Криму (медалі за цю Олімпіаду в російських допінгменів почнуть відбирати пізніше). Внутрішній ефект також вельми сумнівний. Не те щоб росіяни стали масово тверезіти, але замість того, щоб купатися в променях народної любові, Путін гарячково закручує гайки. Ну а Сочі, якому пророкували велике постолімпіадне майбутнє, спіткала доля звичайної потьомкінської «дєрєвні»: помпезні новобудови стоять у запустінні, потроху капітулюючи перед природою.
Читайте також: Безфейкова утопія
Власне, до гарячкового будівництва потьомкінських «дєрєвєнь» зводиться все російське «понтогонство» (даруйте, точнішого слова не добереш!). Абхазія, Південна Осетія, Придністров’я — усюди після тріумфального «визволення» почалися стагнація, розруха, запустіння. Зрештою, той-таки Керченський міст з’єднав Крим із Росією лише після того, як остання від’єднала півострів від решти світу санкційним бар’єром. Місцева «вата» мріяла про те, що Крим стане Меккою всеросійського туризму, але скидається на те, що він буде величезною військовою базою, а його населення — обслугою своїх «визволителів». Ще більш показова доля донбаських «республік». Навесні 2014-го сєпари мріяли, що їх урочисто приймуть у москалі й засиплють дотаційними мільярдами, але в Москві корисними ідіотами розпорядилися інакше. Замість створення «Новоросії» на Донбасі влаштували знімальний майданчик «Первого канала», причому тубільцям відвели роль розп’ятих хлопчиків (Бетмен, Мозговий, Дрьомов та тисячі інших) і вдячних одержувачів російських «гумконвоїв». На жаль, Москва полюбляє реалізовувати свої «понти» не лише на своїй, а й на чужій території. Але, на щастя, це лише «понти», які впливають на хід історії виключно в уяві російських політтехнологів та задурених ними росіян. А тому Росія неухильно перетворюється з Імперії зла на Імперію фейків та імітації. І це хороша новина, оскільки звільнитися від такої Росії буде набагато легше. Незважаючи на жодні мости.