Пам’ятаю за часів, коли я працював дипломатом, у моєму «центрі», польському Міністерстві закордонних справ, був дуже популярний термін dupokrytka, що був сконденсованою формою поради, як слід діяти, щоб не накликати клопоту на свою голову. Відверто кажучи, треба за будь-яку ціну «прикривати свою дупу». Найлегший спосіб тут ― розподіляти відповідальність, і то на якнайбільшу кількість осіб, найкраще на анонімну «громадськість». У питанні «прикривання своєї дупи» я натрапляв на справжніх «експертів». Рідко дослухався до їхніх порад і таким уже й лишився.
Моя розумна дружина каже мені: «Припини перейматися тим, на що не маєш жодного впливу й, певно, вже на те, що діється в Україні, набери повні груди повітря, полічи до десяти й видихни, це має допомогти». Намагаюся так робити, і це справді допомагає, але інколи мене однаково несе, зокрема тоді, коли йдеться про справи, на яких, як кажуть, я «зуби з’їв».
Не раз про це казав, писав, але мої поради падають, як камінь у воду, у найкращому разі до них цілковита байдужість, хоча через них я нажив собі кількох нових ворогів. Тож повторюю, як мантру: експертів не вибирають на конкурсах, експертів ЗАПРОШУЮТЬ, а щодо методології, то варто послухати розумних і водночас відважних.
Видатний художник Анрі Матісс казав: «Не чекайте натхнення, воно приходить під час праці», а відомий словенський філософ Славой Жижек колись написав: «Просто працюй, сенси з’являться самі». Не знаю, чи автори конкурсу для експертів аналізували ці слова як можливе джерело натхнення. Проте підозрюю, що вони радше бояться відважно ДІЯТИ в згоді зі своїми знаннями та сумлінням.
Колись я запитав Костянтина Акіншу, який тоді був європейським кореспондентом нью-йоркського журналу Art News, про українських експертів у царині сучасного мистецтва, і він відповів: «В Україні багато видатних мистецтвознавців, і ти знаєш їх усіх трьох». Мій пізніший досвід тільки підтвердив його слова, і якщо хтось думає, що багато змінилося, мушу розчарувати. Ми маємо вже чимало теоретиків процесу управління культурою, які пройшли шлях курсів, семінарів і стажувань за кордоном. Тому мене не повинен дивувати ось такий запис, який я знайшов у «Технічних критеріях конкурсного відбору проектів»: «7.2.1. Проектні заявки мають бути складені українською або англійською мовою…» Можна було б тішитися, що українська й англійська, а не українська й російська, що я з болем, але міг би ще трохи зрозуміти. Але що робить там англійська? Може, вона з’явилася там тому, що більшість українських експертів-теоретиків здобули свої знання англійською і їм легше зрозуміти нове культурне lingo? (Зацікавлених відсилаю до публікації «Lingo, або Капітальний апгрейд»,.).
В українській мові з’явилися через те нові терміни: інсталяція, стрит-арт, ленд-арт, паблік-арт, саунд-арт, відео-арт, діджитал-арт, віджеїнг, саунд-дизайн, перформанс, хепенінг, креативні індустрії, що сусідять із добре відомими, такими як живопис, графіка, мозаїка, естамп, плакат, літографія, муралізм, кіно, телебачення, реклама, жива або відтворена музика, бібліотеки, музейна справа, архіви, ремесла, книжки, журнали, фестивалі та заходи, культурні й креативні простори, театр, балет, танець, цирк, карнавал. Це тільки коротка вибірка з оголошення про набір від 40 до 60 експертів у межах експертних рад Українського культурного фонду (УКФ).
Читайте також: Випадок Ройтбурда
Схема, яку запропонував УКФ, просто курйозна. За часів, коли Фінляндія відходить у своїх школах від поділу знань на предмети, ми знайшли не тільки 8 головних напрямів творчої експресії, а й додатково 57 жанрів. А де, наприклад, такі жанри, як кулькова ручка, або суха голка, або чоловічий спів під час гоління?
Ідея організувати конкурс для експертів ― симптоматична дія, яка свідчить або про брак бачення, або ― що тут довго думати ― про брак відваги. По-перше, жоден конкурс із найкраще розписаними процедурами (тут треба визнати, що дирекція фонду впоралася із завданням майже бездоганно) не створить експертів, якщо їх немає. А якщо вони є, то їх мають знати. А якщо їх не знають, то треба задуматися чому. По-друге, множення зайвих процедур на кшталт «конкурсу на конкурс» не знімає відповідальності з директора чи правління фонду. Спирання щокроку на думку «громадськості» аж ніяк не гарантія доброго вибору. Демократичність, інклюзивність і відкритість можна з користю для всіх утверджувати по-іншому.
Читайте також: Мухи окремо, котлети окремо
Мене засмучує брак бачення, звідки й куди мають довести нас дії УКФ, бо ж не може йтися тільки про кращий розподіл грошей, зрештою, сміховинно малих для такої великої країни, як Україна. Порядні й досвідчені експерти здатні тут допомогти, але повинні спершу бачити, в ім’я чого те все робиться. Про це варто думати й публічно дискутувати, і тут є місце для демократичності, інклюзивності та відкритості.
Насамкінець така порада: експертів із хепенінгу не знаю, з перформансу насилу знайдеться один-два, натомість із карнавалу, такого з феєрверками, можу запропонувати вже кілька прізвищ, але, на жаль, у їхньому випадку підписання «Декларації доброчесності», мабуть, не допоможе.