Претензій до неї від самого початку було достобіса. Мовляв, вона не фахівець, до того ж із якимось не таким дипломом. Вона не знається на медицині й на наших реаліях. Вона нерозумна, якщо перекладати конвенційною мовою. Ну й головне: вона прийшла руйнувати те, що до неї ще хоч якось працювало. Ось у цьому «хоч якось» читається цивілізаційна прірва.
Я далекий від того, щоб підозрювати в лихих намірах кожного, хто критично висловився стосовно реформи, можливо, найбільшої за масштабами в історії нашої країни, якщо брати до уваги складність галузі, кількість закладів і задіяних працівників, урешті-решт, кількість тих, кого вона безпосередньо торкнеться, тобто всіх нас без винятку. Не виключено, що в планах міністерства закладено не одну бомбу сповільненої дії й вони з часом стануть вибухати, а тоді почнуть волати: «Ми попереджали!». Але хіба ж не вибухає щодня, щогодини бомба мало не в кожному домі, коли у двері стукає хвороба? Навряд чи знайдеться українець, який на власному досвіді чи досвіді своїх близьких не переконався в смертельній небезпеці машини знущання й болю, яка називається в нас системою охорони здоров’я. Найсумніше, що кожен із непримиренних критиків Супрун, а це здебільшого лікарі, знає в десятки разів більше жахливих випадків, але або вважає цей стан речей прийнятним, або, якщо йдеться про наймудріших, знає, що може бути ще гірше.
Відколи МОЗ оголосило перебудову, я спілкувався з багатьма представниками цеху, з подивом спостерігаючи поступову еволюцію їхнього ставлення до змін. Від категоричного обурення до обережної надії — зазвичай у схожих випадках буває з точністю до навпаки. Пряма цитата від одного з подвижників і мучеників галузі: «Ну хай би вже бодай якась система з’явилася, аби система!». Найгірше тим, хто працює в більш-менш успішних державних клініках: їхні головлікарі або завідувачі відділень навчилися обходити пастки й рифи імені творця радянської медицини червоного наркома Ніколая Сємашка, помножені на рідні пострадянські покращення, вони роблять свою справу як можуть (а можуть подекуди чудово), зміни означають руйнацію всього їхнього світу. Є приклади, коли ще вчора зразкові за місцевими мірками лікарні з появою нового «менеджера», а пані Богатирьова кадровою роботою займалася як слід, майже миттєво ставали машинами з висмоктування грошей, втрачали кадри й перетворювалися на суворе пострадянське лайно, доповнюючи загальний пейзаж.
Читайте також: Медична реформа за графіком
І тут ніби нізвідки з’являється пані «з-за бугра», яка перед тим два роки свого життя бухнула у волонтерський проект «Захист патріотів» без навіть тіні підозри в меркантильних намірах, примудрилася успішно запровадити не просто нову аптечку, а, по суті, новий стандарт першої допомоги на полі бою, ковтнула досхочу бюрократії разом із корпоративним саботажем, якимось дивом сіла в міністерське крісло з префіксом в. о. в той історичний момент, коли мода на варягів минула, і почала з тим самим завзяттям впроваджувати здоровий глузд. Пані, яка замість сумочки Chanel тягає безпородний наплічник і яка пересувається замість Range Rover буденним київським метро. Фрик!
Я спілкувався з Уляною Супрун буквально кілька разів, але переконався, що своєю суто українською, не імпортною впертістю вона може сколупнути гору. І дуже схоже, що, хай як дивно, громадськість тепер уже її підтримає. Бо команда Супрун запропонувала нову модель відносин громадянина з державою, точніше з одним із її організмів, коли сама держава триматиметься на відстані від конкретних процесів мікроменеджменту й лише гарантуватиме та коригуватиме (звісно, все це в ідеалі).
Читайте також: Вибираючи лікаря
Це показує, як у нас треба працювати з громадою: за допомогою мемів. Програма «Доступні ліки» не працює (у сенсі піару), злам системи побутової корупції не працює, а прості житейські поради працюють. Манту можна мочити, перекис водню не забезпечує достатнього антисептичного ефекту, а флюорографію не треба робити щороку. Не виключено, що я помиляюся, але мені здалося, що ось така апеляція до щоденного особистого досвіду нагадала стражденним, що в медицині головним є фах плюс, як було вже сказано, здоровий глузд. І вже потім ресурси. А що, хтось рахував, скільки українці несуть повз касу, скільки купують ліків і решти необхідного (приміром, стентів) і скільки витрачають на нікому не потрібні цукерки?