Західна розвідка була злом — легковажні й безвідповідальні шпики. НАТО було анахронізмом, а страхи щодо Росії вважалися панікерством. Facebook був зручним ресурсом, на якому можна ділитися інформацією та підтримувати зв’язок із друзями. Посольство Еквадору в Лондоні, де переховується Ассанж, перекрило своєму пожильцеві доступ до інтернету. Це сталося після того, як він написав у Twitter кілька коментарів, підтримавши росіян у справі отруєння нервово-паралітичною речовиною в Солсбері. У багатьох із шанувальників Ассанжа урвався терпець: двоєдушний засновник WikiLeaks сіє розбрат і не соромиться сексистських зауважень.
Хай там як з Ассанжевими вадами, та лихо в тім, що самопроголошена інформаторська організація більше не викликає довіри. Поширюючи наклепи на Гілларі Клінтон і допомагаючи Дональдові Трампу перемогти на виборах, WikiLeaks знищила свою репутацію. Та й легковажне ставлення до інформації не покращило її імідж: якщо вже розкриваєте таємниці, то робіть це обережно. WikiLeaks оприлюднила особисті дані активістів, які боролися проти «Талібану» в Афганістані, і кореспондентів російських ЗМІ, які розслідували злочинні схеми (єдиною їхньою помилкою була марна віра в те, що західні уповноважені особи збережуть відомості про них).
Читайте також: Як полагодити інтернет
Раніше табір противників НАТО й прихильників Кремля був представлений здебільшого лівими. Та, хоч як прикро організаціям на зразок коаліції «Зупиніть війну», що зневажає Трампа, теперішні «антигерої» — палкі прихильники президента США. Для таких людей, як колишній стратег Білого дому Стів Беннон, путінська Росія — втілення сили великої держави, а воєнна інтервенція на підтримку демократії та прав людини — марнування часу.
Ліберали, яких жахає діяльність Адміністрації Трампа, усе ще палають любов’ю до розвідки й служб безпеки (щоправда, взаємністю їм не відповідають). Ліві тішаться, коли екс-директор американської розвідки Джеймс Клеппер критикує політику Трампа. Хоча раніше вони засуджували Клеппера, бо він нібито дезінформував Конгрес про роботу Національного агентства безпеки США. У Великій Британії ліволіберальні політики припинили скаржитися на Центр урядового зв’язку (ЦУЗ). Натомість вони вихваляють ретельно зібрану електронною розвідкою базу матеріалів про те, як Кремль допомагав бізнес-імперії та передвиборчій кампанії Трампа. Ця співпраця так стривожила тодішнього директора ЦУЗ Роберта Ганніґана, що він навіть літав до США, щоб застерегти ФБР.
На думку вороже налаштованих республіканців, то було політичне самочинство. Подейкують, вони наполягли, щоб Тереза Мей звільнила Ганніґана перед її візитом до Білого дому в січні 2017-го. Ліві вже не закликають до жорсткішого контролю над поліцією та розвідкою. Тепер вони переймаються тим, що їм морочать голову політики. Люди, які нещодавно підтримували Сновдена, тепер сподіваються, що розслідування Роберта Мюллера приведе до відставки президента.
Виявилося, Facebook — серйозніша загроза приватності, ніж будь-які каверзи держави, принаймні на Заході. Сновденівський грандіозний витік інформації 2013 року не виявив жодного випадку втручання західних спецслужб у життя людей. ЦУЗ дозволено порушувати нашу приватність лише за наявності доказів, що такі дії потрібні й виправдані. Діяльність агентства чітко регулюється політичним, парламентським і судовим наглядами.
Натомість у Facebook практично немає обмежень. Тепер, коли стало відомо, як технологічні компанії присвоюють інформацію про найінтимніші подробиці нашого життя та продають її, щоб заробити, теорії сновденівців про зловживання владою видаються недоречними. Поєднання доступної для продажу інформації та надзвичайно точного таргетингу робить втручання у вибори легкою справою для Кремля чи інших плутократів.
Читайте також: Жалоба по слабкості британців
Треба віддати Ассанжеві належне: він давно критикує технологічних гігантів. Та й Сновден, що знайшов притулок у Москві, теж. Проте з огляду на проблеми, які постали 2018-го, вони та їхні прихильники схибили. Краще б спрямували хоч трохи обурення та завзяття щодо доступу до інформації міфічних «старших братів», чи то пак розвідників, на боротьбу з реальною проблемою — ласими до грошей і легковажними технологічними компаніями. На цьому фронті не завадило б і менш легковірне ставлення до Росії.
Сподіваюся, усі ці проблеми спонукають можновладців, особливо лівого крила, переосмислити уявлення, що сформувалися після холодної війни. Якщо й далі бездумно ділити світ на «добрих» і «поганих», то ми зайдемо в глухий кут, та й, зрештою, це небезпечно. З’ясувалося, що на расизм хворіють не тільки праворадикали. Ті, хто підтримує фемінізм і права сексуальних меншин, мають бути готові протистояти радикальним мусульманам, які зневажають таких людей. Ті, для кого імперіалізм є неприйнятним, повинні обурюватися ставленням Росії до своїх колишніх колоній, зокрема до України. Ті, хто прагне відстоювати демократію, мають стати вдячними союзниками наших служб безпеки й розвідки. Б’ючи байдики у своїй дірі, Ассанж мав би нагадати всім нам, що верховенство права лишається найкращою гарантією громадянських свобод.