Чи могла компанія Cambridge Analytica використовувати дані, взяті з Facebook, без дозволу? Керівництво компанії вперто стверджує, що не робило нічого незаконного. Цей інцидент має й глибше коріння. Ідеться про побоювання значної частини суспільства, котре не знає, як використовують у політичних цілях великі сукупності даних і як профілювання може змінити виборчі вподобання. Про те, що це незаконно, навіть не йдеться, адже фірми вдаються до таких дій багато років. Питання полягає в тому, що люди почуваються незатишно. Неспокій породжений уже тим, що компанії, нехай навіть Facebook, мають безліч інформації про нас самих». Це начебто не є для нас якоюсь особливою новиною, а справа Cambridge Analytica тягнеться вже принаймні три роки, але завдяки роздмухуванню її провідними медіа десь у закутках нашої свідомості з’явилися сумніви. Кілька днів тому я дивився ізраїльський документальний фільм про ще одне явище, про яке, правду кажучи, знав небагато та яким, що ще гірше, не цікавився, хоча мав би. Нині намагаюся поспіхом надолужити відсталість і, натхнений стрічкою «Down The Deep Dark Web», переглядаю великий масив літератури, що стосується міркувань, якими хочу поділитися з вами.
Читайте також: «Моя мене, здається, вже знайшла, ця еміграція»
«The dark web», «the deep web» ― «темна мережа» або «глибока мережа» — таємничі метафори, які надають інтернету ще більшої непроникності й магічності. Інші терміни, якими намагаються охарактеризувати таке явище, як «dark net», а саме «invisible web», «dark address space», «murky address space», «dirty address space», хоч і є близькими за звучанням, означають інші речі. Якщо сказати найпростіше, «dark net» — це використання інтернету способом, який робить його непроникним для неуповноважених користувачів. Темна мережа використовує, як і багато інших доступних у відкритому інтернеті додатків, безплатне й неважке для опанування програмне забезпечення. Ті, хто хоче зануритися в безодні темної мережі, мають установити Tor або I2P. Ці програми доступні на таких традиційних серверах, як Google, Bing і Yahoo, і дають змогу шифрувати повідомлення, а також гарантувати анонімність використання інтернету й приховувати адреси відвіданих сайтів.
Прихильники використання згаданих програм наголошують, що цю систему створили як відповідь на дії репресивних держав, які намагалися обмежити доступ до відкритого інтернету. Tor Project, саме таку назву мала ця ініціатива, вважали досконалим інструмент для сприяння свободі слова, доступу до заблокованих новин і для досліджень «делікатних» тем. Держдепартамент США виділив понад $3 млн, щоб додатково фінансувати функціонування темної мережі в межах програм підтримки демократії та прав людини. Одне слово, Tor використовують і Сполучені Штати, і їхні затяті вороги.
Сучасний інтернет вважають джерелом свободи та відкритості. Чимало спостерігачів переконані: якщо вони використовують Google, отже, мають доступ до всіх граней мережі. Проте Ананд Раджараман, засновник Kosmix, одного з нових пошукових серверів, створених після Google, знає більше: «Я думаю, пошукові сервери дістають на поверхню тільки невелику частку глибинної мережі. Якщо чесно, я не знаю, яку саме. Ніхто насправді не здатний точно оцінити, наскільки великою є глибинна мережа. У 500 разів більша, ніж поверхнева, ― єдина оцінка, яку я знаю».
Майкл Берґман у статті, опублікованій ще далекого 2001 року, але досі широко цитованій, оцінив, що «глибинна мережа нині приблизно в 400–550 разів більша за звичайно визначену всесвітню мережу. Глибинна мережа ― найшвидше збільшувана категорія нової інформації в інтернеті. Цінність її змісту незмірна, користувачі інтернету досліджують тільки 0,03% загальної кількості наявних веб-сторінок».
Читайте також: Випадок Ройтбурда
Здебільшого темну мережу не використовують у незаконних цілях. У ній повно активістів, анонімних гравців на біржі, вона є джерелом інформації для журналістів і науковців, місцем політичних дискусій, служб миттєвих повідомлень, платформою для митців, а також для порталу WikiLeaks, де можна анонімно публікувати недоступну й часто незаконно здобуту інформацію.
Але є й другий бік темної мережі. Коли хакери крадуть інформацію про наші кредитні картки, часто в тих підземних мережах різноманітні ошуканці продають інформацію, купують щось нашим коштом, «відмивають» гроші й виконують багато інших темних операцій. Сотні мільйонів украдених номерів наших кредитних карток проходять через закутки темної мережі, даючи змогу злочинним картелям фінансувати свою діяльність.
Читайте також: Мухи окремо, котлети окремо
«Існує добре відомий злочинний синдикат, названий Russian Business Network (RBN), ― каже Крейґ Лабовіц, головний фахівець компанії Arbor Networks», ― і ці злочинці завжди стрибають по інтернету, хапають частки вже невживаного адресного простору, розсилають звідти мільйони електронних спам-листів, а потім швидко від’єднуються».
Я не знаю, чи виконав як слід своє домашнє завдання, але здобута інформація дала мені змогу побачити невеличку верхівку айсберга, яка виступає з інтернетного океану. Я вже сам не знаю, чи не краще було жити в наївному сподіванні, що це мене не обходить. Але ж, якщо існує світлий бік, неминуче має бути й темний. Як каже мій тесть наприкінці таких міркувань, «так було, так є і так буде».