Чому приводом для перевірок не стала минулорічна пожежа у одеському таборі “Вікторія”, де також також загинули діти, залишається лише здогадуватись. Втім, краще пізно, ніж ніколи. З пожежної безпеки у нас ніколи не робили культу, а після введення мораторію на перевірки взагалі розслабились: як стверджують у ДСНС, пожежі почастішали майже на 20%. Судячи з того, що зараз деякі заклади не пускають інспекторів, перевірки справді не завадять. Втім, недоліки пожежної безпеки — лише вершечок айсбергу системних проблем, які череваті масовими жертвами. І розв’язати їх не так просто, як здається.
Почнемо з того, що проблеми з пожежною безпекою є не лише у публічних місцях, але і у житловому секторі. Причому частина з них виникає ще на етапі будівництва через недбалість забудовників. Пригадується, як невдовзі перед війною у Донецьку загорілась “елітна” новобудова. Через те, балкони облицювали займистим матеріалом, 24-поверховий будинок спалахнув, наче свічка — на щастя, щасливі власники ще не встигли заселитись. Того ж року через неналежні облицювальні матеріали горіла багатоповерхівка у Києві, на Шулявці (причому вже утретє!). Скільки українців сьогодні проживають у будинках з отакими “сюрпризами”, не знає ніхто. Тим більше, що йдеться не лише про вогонь: у одній новобудові тріскаються стіни, у інших руйнується фундамент і т.д. Страшно уявити, що має статись, аби уряд розгорнув кампанію за дотримання ДБН.
Читайте також: Безфейкова утопія
Втім, не всі проблеми усуваються контрольно-ревізійними заходами. Зокрема це стосується старого та аварійного житла, до якого в Україні належать понад 63 тисячі будинків. Для порівняння, це приблизно третина сукупного житлового фонду Волинської області. Переважно йдеться про “хрущовки”, котрі масово будувались починаючи з кінця 1950-х і були розраховані лише на 25-50 років експлуатації. Це був тимчасовий варіант, аби якнайшвидше усунути повоєнний квартирний дефіцит, а згодом побудувати нові житлові масиви. Але не так сталося, як гадалося і “хрущовкам” подовжили термін експлуатації, домалювавши цифру на папері. А ще ж є “сталінки”, не кажучи про більш архаїчні будинки, які загрожують мешканцям загибеллю. І це не просто теорія — тривожні “дзвіночки” лунають щороку: там балкон обвалиться, там стіна, а там цілий під’їзд. Та й мова не тільки про житло: нещодавно у Києві на дистанційне навчання перевели цілий ліцей — будівля 1936-го року стала небезпечною настільки, що замість капремонту її можуть відправити під знесення. А учням та вчителям новобузької школи взагалі повезло: стіна новобузької школи обвалилась під час літніх канікул та ще й увечері, коли там нікого не було.
Читайте також: У передчутті катастрофи
Та й “старіє” не лише житловий фонд, а уся інфраструктура країни. Взимку 2017-го обвалився міст на Шулявці, у січні 2018-го “втомився” шляхопровід на бульварі Гавела, і далі буде. Бо зношеність дорожньої інфраструктури, інфраструктури морських портів та залізних доріг України сягає 95%. Зношеність систем тепло- та водопостачання, а також каналізаційних мереж оцінюють у 70%. Такі аварії зазвичай обходяться без жертв, але їхні масштаби мжуть бути чималими. Приміром, у лютому 2018-го у Харкові внаслідок розриву тепломереж без опалення лишились понад 600 багатоповерхівок та ще з півсотні комунальних закладів: шкіл, лікарень, дитсадків. Тут, як і з житловим фондом, треба не тільки інспектувати та ремонтувати, а й будувати наново. Причому робити це слід якнайшвидше: з кожним роком вірогідність масштабних аварій (в тому числі — з людськими жертвами) зростає.
Читайте також: Про «тупий народ»
Але все залежить не тільки від політичної волі конкретного уряду та бюджетних можливостей. Будь-яку програму можна розробити, запустити і навіть профінансувати, а от проконтролювати її виконання та результати набагато складніше. Наприклад, про заміну “хрущовок” сучасним житлом київська влада говорить давно. Але в теперішніх умовах це може обернутись черговор оборудкою забудовників, коли людей переселять з 5-повехових розвалюх розвалюхи 20-поверхові. Те саме стосується інфраструктури: масштабну реконструкцію автошляхів з помпою розпочинає кожен уряд, але за рік-два вони повертаються до свого звичайного напівзруйнованого стану. Чому все так? Бо в Україні надзвичайно слабкі державні інститути, котрі мають забезпечувати контроль за виконанням будь-яких програм, стратегій та рішень. Інститути — не надприродні сутності, а усього-навського правила і люди, котрі ці правила виконують. І чим краще вони це роблять, тим менша вірогідність, що у дитячому таборі не спрацює пожежна сигналізація, що висотку збудують на рухомих грунтах і що шляхопровід полагодять раніше, ніж він обвалиться комусь на капот. Але схоже, що реагувати на проблеми у нас заведено, тільки після трагедій.