Німеччина ввела драконівські штрафи для соцмереж, які не борються з фейками, жорсткий антифейковий закон готуються ухвалювати у Франції, а у Великій Британії навіть створять спецпідрозділ для протидії дезінформаційним кампаніям. Поки Європейська комісія розробляє Кодекс принципів для соцмереж та онлайн-майданчиків, Google оптимізує пошукові алгоритми, а BBC учить підлітків виявляти інформаційні фальшивки. І це лише початок. Останніми роками глибока стурбованість фейками посунула на порядку денному навіть плачі через глобальне потепління. Це й не дивно: зробивши дезінформацію частиною гібридної війни, Росія налякала навіть американців. Янкі ще довго перетравлюватимуть той факт, що «азіопська» країна, яка розучилася запускати навіть ракети взірця 1960-х, змогла запустити мацаки у святеє святих — американську демократію. Ну а для України протидія фальсифікаціям — це не менш нагальне завдання, ніж спротив російським військам на Донбасі. Але якщо російські танки можна просто підривати, то в боротьбі з неправдивою інформацією не допоможуть ніякі «Джавеліни».
Читайте також: У передчутті катастрофи
Перестороги щодо фейків — не порожній алармізм. Історія знає безліч прикладів, як пропаганда може викручувати мізки цілим народам, змушуючи їх чинити всілякі, зазвичай злочинні, речі. Далеко ходити не треба: узимку 2014-го мешканці Донбасу одностайно підтримували «стабільність» і «порядок», але після російської інформаційної операції значна частина поринула в безумство «русской весны». І не треба себе обманювати: під вплив пропаганди може потрапити будь-хто незалежно від культурних, соціальних, політичних чи якихось інших ознак. Особливо вразливі перед інформаційними маніпуляціями демократії: що більше значення для держави відіграє суспільна думка, то більше можливостей відкривається перед тими, хто має вплив на настрої громадян.
Грубо кажучи, замість того щоб вкидати до урн пачки фальшивих бюлетенів і «хакати» системи підрахунку голосів, достатньо вкидати певні меседжі в медіа, «хакаючи» свідомість самого виборця ще до того, як він прийде на дільницю. Свобода слова та преси, притаманна демократіям, а також усезагальна доступність інтернету дають воістину колосальні можливості для маніпулятивних втручань.
Жартівливий, абсолютно явний фейк про перемогу українця на «олімпіаді з мемів у Горішніх Плавнях» менш як за тиждень набрав у Facebook понад 30 тис. поширень. А тепер уявімо, якого ефекту досягає та дезінформація, яку розробляють, вкидають і розганяють фахово, із використанням ботів, через різні джерела тощо. Так, фейки — це проблема. Але правда полягає в тому, що інфопростір без фальшивок — цілковита утопія, така сама, як суспільство без нерівності та нетолерантності.
Читайте також: Про «тупий народ»
Так, ідеальний соціум може видаватися привабливим (хоч, як на мене, кожна утопія по-своєму моторошна), але досягти такої мети реально лише колосальною ціною. Причому навіть після її сплати все одно виявиться, що результат дуже відрізняється від сподівань. Позбутися фейків, нетолерантних висловлювань або ще якогось небажаного контенту можна тільки в цілковито контрольованому інфопросторі, проте в епоху інтернету це нереально навіть суто технічно. Пресу досить легко поставити в певні межі: достатньо відповідних законів і санкцій за їхнє порушення. Але такі «сертифіковано достовірні» видання будуть лише острівцями в бурхливому морі неконтрольованого контенту анонімних іміджбордів і форумів, незалежних блогів, сайтів тощо. І щойно преса стане «безпечною», популярність альтернативних джерел злетить до небес. Не тому, що люди шукатимуть фейки, а тому, що стерильність добра є лише в лікарняній палаті.
Читайте також: Мисливці за голосами
У цьому сенсі Папа Франциск мав рацію, коли найкращими антидотами від дезінформації назвав відповідальних і добросовісних людей, а не якісь там стратегії. Хоч би які тактики застосовували чиновники, людина завжди знайде, як їх обійти, особливо коли мова про таку субстанцію, як інформація. Утім, кому як не Папі знати, що й людські чесноти — річ украй непевна: навіть в Едемському саду наші предки примудрилися зловити Russia Today. Так що врешті-решт усе зводиться до дилеми, яку задовго до появи інтернету сформулював Олдос Гакслі: будувати безпечний, комфортний і стабільний світ, каструючи власне буття, або зберігати свободу, приймаючи життя у всій повноті включно з конфліктами, загрозами, непевністю й страхами. Усе це, звісно, не означає, що з російськими чи ще якимись фейками боротися не слід. Просто треба мати на увазі, що, попри всі наші зусилля, світ однаково буде недосконалим: люди брехатимуть і піддаватимуться дезінформації, демократіям щось загрожуватиме, а Росія робитиме те, що й завжди. І слава Богу, бо лише в такому недосконалому світі ми можемо лишатися нормальними людьми.