Важко сказати, що знають польські парламентарії про «бандерівську ідеологію». Проте її суть виражена карбованим гаслом: «Українська Самостійна Соборна Держава». Польща проти такої? Так, важливим елементом тієї ідеології є жорстка критика, навіть цілковите заперечення російського та польського імперіалізму. Польща підтримує останній.
Екстравагантні юридичні новели Варшави зіпсували її відносини не лише з Україною, а й із Литвою (Польща намагалася на своїх паспортах дати зображення краєвидів Вільнюса, адже в середовищі її реваншистської еміграції полюбляли казати: «Ми повернемося до Польщі, яку жодне польське серце не уявляє без Вільна і Львова»), Німеччиною (вимагала багатомільярдних репарацій за нацистську окупацію), Ізраїлем (новий закон геть заперечує участь поляків у злочинах Голокосту), Швецією (навіть їй примудрилися висунути претензії за події XVIII століття). США заявили про свою опозицію до нового польського закону, як і Європейський Союз та ОБСЄ.
Читайте також: Будапештська пастка Заходу
Цей скандал, інспірований Польщею, ставить офіційний Київ перед необхідністю якось визначитися та окреслити свою позицію, нарешті відмовившись від улюбленої манери, запозиченої в давніх китайських даосів, які дуже цінували принцип «у-вей» — недіяння. До речі, він має також українське коріння. Згадаймо знамените «якось воно буде, бо ніколи ще не було так, щоб ніяк не було».
Нині українські діячі, намагаючись нічого не робити, залякують себе та інших, що в разі жорсткої української відповіді Варшаві ми втратимо цінного союзника. Наші лідери, які майже всуціль є історичними невігласами, не втомлювалися ідеалізувати Польщу та польсько-українські відносини, абсолютно забуваючи, що поляки, як і росіяни, є імперською нацією. У XVI–XVII століттях Польща була величезною східноєвропейською імперією. І ці рефлекси прокидалися там за першої ж нагоди. У 1918 році, ще не встигнувши утвердити свою незалежність, вона вже вимагала територій «історичної Речі Посполитої», у 1938-му спільно з нацистською Німеччиною рвала на шмаття Чехословаччину.
Чому в Україні вирішили, що ці багатовікові великодержавні інстинкти раптом атрофувалися? Ставлення польського політичного класу до українців мало відрізняється від російського: українці повинні сприймати «польську правду» як власну та слухатися «старшого польського брата». Будь-які наші претензії на самостійність в оцінці історичного минулого тамтешні політики оцінюють як злочин, як щось абсолютно неприйнятне. А правда полягає в тому, що впродовж століть українці намагалися позбутися польського колоніального гніту. Так сталося, що Україна була затиснута між Російською та Польською імперіями. Тому абсолютно не випадково Тарас Шевченко писав не лише про «грязь Москви», а й про «варшавське сміття»… А був ще польський колоніально-окупаційний режим на західноукраїнських землях — «пацифікації», польські колоніальні війни під час нацистського панування проти корінного населення Галичини та Волині. Чомусь влада в Києві всі ці факти, що змушують замислитися, винесла за дужки. Мовляв, тепер почнеться тисячоліття дружби з Варшавою. Не можна було заплющувати очі на специфічну польську історичну спадковість. Якщо в Британії, Франції, Іспанії та інших західноєвропейських державах за останні 50 років відбулася деімперіалізація свідомості, то в Польщі її не спостерігалося. Там досі багато людей мріє про територіальний реванш за рахунок України, Білорусі й Литви. Вони чекають свого часу, коли Україна не втримається в протистоянні з російським агресором і її можна буде поділити з Москвою.
Читайте також: Компенсація за Фройдом?
Але особливо зворушує в новелах їхнього законодавства заперечення польського антисемітизму, мовляв, у Польщі такого ніколи не було. Хоча співпраця деяких представників окупованих країн Європи з нацистськими переслідувачами євреїв є беззаперечним фактом. Це було практично скрізь, за винятком, звісно, «білої, пухнастої» Польщі… А тим часом символом польського антисемітизму (хоча нинішня влада Польщі цікавиться тільки «бандерівським антисемітизмом») стало маленьке містечко Єдвабно, де «добрі» польські сусіди загнали євреїв у будинок і спалили живцем. Я, звичайно, написавши це, вже заробив собі три роки польської в’язниці згідно з новим законом. Але продовжу: а в 1960-ті за комуністичного ватажка Владислава Ґомулки Польща пережила таку брутальну й брудну антисемітську кампанію, що тисячі польських євреїв були змушені тікати зі своєї польської батьківщини…
А Києву слід нарешті продемонструвати силу й принциповість, інакше ситуація стане значно важчою.