Тут я трохи скис, бо згадав, що таки двічі брав участь у тому, що можна умовно назвати партійним будівництвом. Збіговиська, куди мене запрошували, відбувалися в комфортних умовах: одного разу в офісі відомого бізнесмена, а нині держслужбовця високого рангу, потім у бенкетній залі пафосного ресторану на Сагайдачного. Йшлося про реальні мозкові штурми, спроби випрацювання цінностей і місії, програми, списку першочергових заходів. Далі цього справа не дійшла, точніше, на подальші сесії мене не покликали, бо я почав ставити недоречні запитання: а звідки візьмуться кошти бодай на мінімальний апарат (до закону про державну підтримку партій було ще далеко)? До речі, ті партії так і не народилися.
Утім, аби не здаватися відразу (а ми з колегою заклалися на літр темного Leffe), я вирішив спершу перерахувати, чого уникати, якщо припустити на хвилину, що мені закортіло б скласти конкуренцію легіону політологів/політтехнологів, яких регулярно викидають у великий світ українські виші. По-перше, я відмовився би будувати партію під лідера. Наявні лідери, на жаль, схильні змінювати переконання, а деякі позбавлені їх за визначенням. По-друге, був би категорично проти спонсорських грошей, принаймні на першому етапі. Причина зрозуміла: дуже не хочеться, щоб твоя сила від початку перетворилася на інструмент захисту бізнес-інтересів патрона. По-третє, від початку уникав би гасел на кшталт «Банду геть!», «5.10!», «Слава нації!», «Від серця до сонця!» тощо. Можливо, десь «там» маркетингові ходи щось пояснюють, у нас вони, навпаки, замулюють складність порядку денного, створюють ілюзію легкого вирішення проблем, що накопичилися в громаді, регіоні, країні.
По-четверте, склав би коротенький список аксіом, очевидних для потенційних однодумців. Ми праві чи ліві? Ми за контроль держави чи за приватну ініціативу? Ми за великий чи за середній бізнес? Ми за пласку чи прогресивну шкалу оподаткування? На цьому етапі довелося б відкрити для себе, що в більшості випадків не існує чіткої відповіді або/або. Треба було б читати розумні книжки або запрошувати консультантів із дипломом як мінімум Гарварда — на щастя, у країні такі вже є.
І ось тут з’ясувалося б, що потенційного виборця моєї партії не цікавить крива Лаффера, а турбує, припустімо, дитячий майданчик у зас..ному дворі, а ще більше тричі клятий продуктовий набір. Тобто, по-п’яте, довелося б зіставити власні цінності з реальними або підсвідомими очікуваннями нинішніх громадян, які бажають: а) порядку (маючи водночас досить приблизне уявлення про його складові); б) безплатних ресурсів, передусім комунальних послуг і ліків; в) дешевих харчів, принаймні базового набору; г) негайного покарання з конфіскацією всіх більш-менш заможних співгромадян, оскільки їхні статки за визначенням украдені, й спробуйте заперечити…
По-шосте, я проаналізував би досвід уже наявних партій, а ще краще разом із тими, які колись існували, але відійшли в небуття. Мені, припустімо, згадується блискуча кампанія «Громадського активу Києва» далекого 2006 року зі зрозумілими цілями, переконливими гаслами й симпатичними обличчями, а також подальша участь їхньої фракції у феєричному дерибані київської землі в Київраді доби Черновецького. Або, скажімо, не менш приваблива історія Демократичного Альянсу — «партії Майдану», адже там на якийсь момент ніби зібралися справжні небайдужі патріоти, у яких було на позір чітке уявлення про пріоритети, бажану модель просування, от тільки лідери взірцевим чином пересварилися між собою й почали поодинці чи групами переходити до інших політичних сил.
Читайте також: Поганому танцюристові заважає Порошенко
По-сьоме, я поцікавився б, яким чином функціонують партії за західним кордоном. Можливо, я влаштував би ознайомчу екскурсію до Франції, де в паризькому передмісті Нейї живе моя кузина — безпартійна пенсіонерка, яка разом із десятками своїх співмешканців регулярно й абсолютно безплатно бере участь як активістка у виборах чергового мера (а мери Нейї часто-густо згодом стають міністрами, прем’єр-міністрами й навіть президентами країни, такий феномен).
А потім я повернувся б на Батьківщину з підозрою, що партію варто починати будувати з формування відповідального виборця, і «точка входження» в цей процес — перший клас кожної української школи, а також безплатні освітні курси для дорослих, геть усіх. Словом, Олесю, з мене пиво!