Чому згадав про випадковість? Відчувається так, ніби ця тема саме з тих про яку всі все знають, але мало що говорять. Чи це вже настільки в’їлось в звичайне життя, чи просто є очевидна не першочерговість. Але марш за легалізацію легких наркотиків та показовий рейд поліції в нічному клубі трохи змусили згадати, що проблема все ж є, усілякі заборонені речовини зараз можна купити будь де, скільки б тобі не було років, іщо саме б ти не шукав. Щось із цим треба робити, але варіанти вирішення, як завжди, у всіх різні. Ввести повністю регульований державою легальний обіг і тільки легких, не синтетичних наркотиків, і таким чином все контролювати. Так ще й знизити інтерес через зняття табу, як радять психологи. Але навряд чи такий жест від держави щось змінить для досить розбалуваного абсолютно вільним доступом до всього ринку. Було все, вільно і дешево, а тепер ще й з’явиться держава з купою обмежень і ще й дуже дорого. Добре, що люди з такими ідеями проводять ці марші, хоча й малочисельні. Вони хоча б готові говорити про це серйозно. На відміну від іншої частини суспільства, пов’язаною з цією темою, тому про глобальне вирішення проблеми легалізацією не йдеться.
А з іншого боку голлівудський екшн в нічному клубі із спецпризначенцями. Чесно, мало віриться, що все те було саме з чистої мети боротьби із поширенням наркотичних речовин. Бо скидається все або на чергові бізнес-суперечки, або банальніше – всі ті силові структури (а там прокуратура, поліція так ще й військкомат) просто згадали, що всім треба покращувати статистику та вирішили працювати спільно. Правоохоронці відзвітували про величезну кількість різних підозрілих речовин, що цілком може бути реальною, а в військкомат поїхали майбутні солдати строкової служби, обрані випадковим збігом обставин. Але от виходить, що в армію заганяєм із цілим полком спецназу, а от захистити тих, хто свідомо пішов на війну та бився з ворогом точно не тому, що громадянство зобов’язує, як виявляється, не спроможні.
Читайте також: Наркокур’єри з примусу
Чого ж нам бракує для наближення до вирішення проблеми. Як на мене, дуже банально – чесності. З обох сторін. Бо держава абсолютно не щиро влаштовує показові затримання, чи доручає боротьбу з наркотиками не дуже адекватним особистостям і каже про те, що все під контролем. Процес іде, кажуть нам, працюємо. Вчителі не щиро розказують завчені фрази про те, що «це зруйнує вашу свідомість і вб’є», бо треба записати в журнал – «бесіду про шкоду наркотиків проведено». А потім якийсь блогер в соцмережі розповість про те, що марихуана насправді безпечніша ніж алкоголь, і буде посилатися на дослідження вчених. І після цього вже байдуже, що «бесіда проведена». В школі сказали, що вбиває та змінює свідомість, а виявляється, горілка сусіда кожен вечір вбиває більше. Щиро про це поговорити в школі, та навіть вдома, за сімейним столом, навряд чи багато хто готовий. Так само чесно говорити не готові і більшість споживачів наркотиків, більшість з яких – молодь. Складно сформувати якусь свою позицію, так ще й публічну, відстоювати її, якщо складно відповісти на просте питання скмому собі – навіщо. Якось спитав у людей дотичних до цього і нічого окрім «ну, просто, весло і все таке» не почув. Стало дивно, бо чомусь я точно можу сформулювати чому мені це не цікаво, а ось вони нормально обгрунтувати чому це так важливо в житті – ні. Тому то і краще їм просто бути десь в тіні, усвідомленості там мало. А виходити на рівень «держава – споживач наркотиків», аби знаходити спільні рішення, з позиції «ну просто, весело» якось не видається можливим. Тільки новий, абсолютно вільний від всіх старих упереджень, рівень діалогу, суспільний договір, якщо можна так сказати, зможе допомогти щось змінити. Бо поки всі вдають, що проблема вирішується, насправді не прагнучи цього. Як би ж тільки на вагах не були долі та життя людей.