Що ж має на увазі автор, невже якесь «багатоосібне» владарювання тлуму? Виглядає, що передовсім ідеться про нагромадження люду й перенасичення міст. Ось коли масова культура відверто дається взнаки, а люди втрачають почуття складності речей, з яких складається їхнє життя.
Переповнені міста людьми, будинки обивателів, готелі гостювальників, поїзди подорожніх, кав’ярні публіки, вулиці перехожих, вистави глядачів, пляжі відпочивальників. Годі відшукати вільного місця. Раніше людям вдавалося співіснувати порізно, а тепер вони — збіговисько. Масою Ортеґа іменує сукупність індивідів без специфічної кваліфікації. Йдеться не стільки про робітничі маси, а про «пересічних людей», які можуть належати до будь-яких класів, що стають суспільно невиразними. Ця когорта людей неспроможна дати собі ні доброї, ні поганої оцінки. Кожен з них «такий як усі». До того ж, серед подібної маси-плебсу вибиваються навіть такі-собі псевдоінтелектуали. В старі-добрі часи маси не втручалися в політичні справи не маючи відповідного хисту. Така суверенність некваліфікованих людей є не правовою ідеєю, а радше психологічним станом. Тепер вони домагаються втішання насолодами, які попередньо призначалися небагатьом, і використовують знаряддя, винайдені добірними громадами.
В умовах гіпердемократії маси вчиняють невимушено. Їм не потрібен закон, бо вони годні нав’язувати свої пожадання й смаки. Маси чавлять усе індивідуальне, відмінне, нестандартизоване, неузвичаєне та вишукане. Влада мас сягає рівня брутальності, бо більше не коритиметься меншостям. Ординарний індивід діє згідно з власними примхами, накидає свою волю, відмовляється від усякого служіння, прагне виключно дозвілля. Йому раптом закортіло перетворитися на аристократа.
Читайте також: Легіт смакових усолод
Торжество мільйонів відбулося завдяки прогресистському вихованню та економічному збагаченню, бодай і нестійкому. Позаяк усі захотіли зрівняння, то тепер вимагається рівність багатств, культур, верств, статей тощо. Ортеґа, слідом за Освальдом Шпенґлером, провадить розрізнення між цивілізацією та культурою. Якщо перша обростає технічним інструментарієм і технологіями, то друга первинна, бо пов’язана з фундаментальними ідеями й основами. Нехтування культурними чинниками доконче допровадить до занепаду.
Та людина маси зненацька осягає, що її існування більш наснажене, тому воно не може бути занепалим. І хоча маси й увірували, що тямлять бодай щось вирішувати, загальне виборче право й надалі закінчується схилянням у бік тієї чи іншої меншини. Тобто, маси й далі пливуть за течією. Не дивно, що більшовизм і фашизм були достеменними масовими рухами, бо потребували людей пересічних, без пам’яті та сумління. Досі підвладна людина метикує так: нині все залежатиме від неї, отож їй випадає верховодити планетою.
Здоровіший і сильніший духом за попередників, виразник маси куди простіший. Він вірить, що йому подарована матеріальна й суспільна організація. Тож йому залишається перейматися своїм достатком і не відати про причини його забезпечення. Маси не дошукують непорушного ґрунту, їм комфортніше безклопітно вікувати. Тоді як усяка видатна особистість, підкреслює Ортеґа, встановлює вищі за себе засади, яким спроможна підкоритися. Шляхетність знає про обов’язок і не сторониться завзятого життя в стремлінні перевершити себе й рухаючись від звершень до подальших обов’язків і вимог.
Читайте також: Дзеркало: погляд у безмежжя
Новочасний індивід поступово здобував забезпечення, якого в минулому йому завжди бракувало: гігієна, вищий рівень здоров’я, цивільні та технічні зручності. Що ж, ми отримали масу значно впевненішу, аніж будь-коли, але вельми замкнену в собі й анікому не покірну. Добробут дозволяє масі відчувати довершеність, а водночас і ставати чванькуватою. Та маси не дурні, вони лише достачають собі припас банальностей і упереджень. Саме це дозволяє Ортезі говорити про прихід нового варварства в культурі. Під варварством він розуміє відсутність правил і можливих опротестовувань. Маса ладна вторгатися в суспільне життя виключно на рівні невимушеної дії. Їй абсолютно байдуже до підвалин цивілізації, хоча вона відверто воліє ототожнити себе з державою.
Попри все, маси налаштовані вкрай категорично. Їм до снаги заперечувати всі колишні норми, втім зовсім не для того, щоби замістити їх новітніми. Масі не потрібен звичай, бо там неминуче йтиметься про обов’язок. Може нам тільки здається, що від думок, які висловлює Ортеґа, нас відділяє мало не століття й усе геть давно змінилося? Але пильно придивімося на владу популізму наших днів, аби знову-таки впізнати в ній розпещену масу.