Уже в першому реченні Брукс викладає всі карти: «Слід припустити, що Дональд Трамп робить точнісінько те, для чого його обрали». Далі автор уже тільки послідовно розвиває цю думку: «Його обрали не для того, щоб він був президентом-законодавцем. Під час виборчої кампанії він ніколи не засвідчив справжньої цікавості до політики. Його обрали, щоб він був культурним президентом. Його обрали, щоб він розбив домінантну в Америці культуру й дав голос тим, хто почувався в ній позбавленим його. Він робить це щодня.
Мене непокоїть, що ті, хто є мішенями його нападів, здається, не розуміють, про що йдеться. Коли вони найбільше відчувають свою правоту, то насправді програють і перебувають у найбільшій небезпеці».
Тут годиться коротко пояснити американський контекст. Після Другої світової війни американський істеблішмент, відомий під акронімом WASP (white, anglosaxon, protestant, тобто БАСП, білий, англосаксонець, протестант), цілковито домінував в американській культурі та політиці. Він відкрито толерував расову сегрегацію та неприхований сексизм і своєю політикою призвів до загострення конфлікту у В’єтнамі, а водночас і до відвертої конфронтації в американському суспільстві. У середині 1960-х років з’явилася група провокаторів, як-от Еббі Гоффман, Джеррі Рубін і Том Гейден, яка спершу опанувала аудиторії та майданчики університетських містечок, а зрештою й вулиці американських міст, організовуючи демонстрації проти війни у В’єтнамі й водночас виголошуючи гасла контркультури. Головне значення тут мала ідея свободи від усіх суспільних або політичних обмежень, пропаганда пацифізму, вільного кохання та неприйняття споживацтва.
Поділ тодішнього американського суспільства добре ілюструє фрагмент коментаря в документальному фільмі Кена Бернса і Лінн Новік «В’єтнамська війна». У певний момент з’явилася суха інформація: «15–17 серпня на фермі неподалік містечка Вудсток на північному сході штату Нью-Йорк зібралося півмільйона молоді для святкування «Трьох днів миру, кохання й музики». Тієї самої пори півмільйона молодих американців воювало на полях і в джунглях Південного В’єтнаму». Ця приголомшлива для мене інформація свідчить про глибоке коріння та масштаб культурного конфлікту в американському суспільстві. Унаслідок цього зіткнення та поразки в’єтнамської авантюри впала стара модель американської культури й на сцені повільно зайняв своє місце новий істеблішмент. Дехто називає його меритократичним, інші — ліберальним. Представники нової хвилі були добре освічені, сформовані участю в рухах за права людини, пацифістських і феміністичних. На своїх прапорах вони виписували гасла економічного, суспільного та морального індивідуалізму, а невдовзі опанували найголовніші американські інституції по обидва, лівий і правий, боки сцени. Як і кожен істеблішмент, згодом він почав потрапляти в пастки, які сам собі й ставив. Його представники створили модель економіки, яка годує сама себе, лишаючи всіх «інших» поза межами свого позитивного впливу. Призвели до війни в Іраку, де сини трудящого класу знову воювали в ім’я американських ідеалів і ліберальних інтересів істеблішменту. Створили власний бренд культурного снобізму, у якому не було місця цінностям, що їх уособлює зубожілий трудящий клас. Збудували у своїй повній слушних гасел ліберальній практиці «безкласове класове суспільство».
Читайте також: Антиманіфест
2016 року обурені представники знехтуваних і суспільно деградованих класів (хоча, звичайно, не тільки вони) масово проголосували за Дональда Трампа. Цей незвичайний шоумен і магістр гри в різні подоби виявився неперевершеним утілювачем макіавеллівського плану. Трамп досконало вміє дражнити освічені еліти, немов він сам як добре освічений ньюйорківець і спадкоємець родинного багатства не був елементом того істеблішменту. Важко сподіватися, щоб Трамп сам узявся працювати над маніфестом нової культури, але він, безперечно, здатний збурити статус-кво, як робить це дотепер із незвичайною послідовністю, вправно поділяючи й протиставляючи собі громадян своєї могутньої держави, які живуть неначе на інших планетах.
Дехто розраховує, що чергові вибори змінять ситуацію й Трампа заступить людина, яка краще вписується в домінантний дотепер меритократичний істеблішмент, але, можливо, це вже тільки марення. Якщо й далі так піде, то після «руйнівника» Трампа навряд чи пощастить знайти багато вцілілого.
Як зауважив Девід Брукс, «можливо, після чотирьох років таких дій Трамп справді зруйнує панівну культуру. Панування меритократичного істеблішменту скінчиться так само, як уже скінчилося панування протестантського.
Чиатйте також: Lingua franca
…Через Трампа доведеться збудувати нову культуру, поширити нові цінності й виткати нову соціальну матерію ― таку, яка повертає різні планети до зв’язків одна з одною».
Є така приказка: подорожі навчають. Поза сумнівом, надто коли ми дізнаємося в них про глибокі думки мудрих людей і не забуваємо, що ми сусіди на одній планеті.