Натомість для України масове знищення своїх співвітчизників комуністичним режимом є як історичним фактом, так і визначальною рисою сучасної державності. Сталін не просто прагнув викорінити селянство (побожне, традиційне й за сутністю антирадянське) у колишній царській імперії. Йому було потрібно атакувати саме українську національну ідентичність, яка загрожувала самому наднаціональному фундаменту СРСР.
У своїй новій книжці «Red Famine» («Червоний голод. Сталінська війна в Україні») Енн Епплбом (зізнаюся, це одна з моїх найдавніших і найближчих подруг) детально розглядає й саме масове вбивство українців на початку 1930-х років, й історичні дебати, що вирують відтоді навколо цього явища.
Не розповідатиму багато про книжку. Але хотів би на цьому етапі акцентувати увагу, що Епплбом уже визнана як автор двох авторитетних праць з історії минулого століття. Праця «Gulag» («Історія ГУЛАГу») принесла авторці Пулітцерівську премію 2004 року, і в ній докладно, у науковому дусі, але водночас надривно розповідається про радянську систему рабських трудових таборів. А в «Iron Curtain» («Залізна завіса: Приборкання Східної Європи»), що опублікована 2012 року, описується хроніка післявоєнного загарбання радянською владою територій, які ми називали Східною Європою.
Обидві книжки отримали чимало критики від інших коментаторів, мовляв, Епплбом — боєць фронту холодної війни (хоча що в цьому поганого?). Вона порівнює злочини радянської влади зі злочинами нацистської Німеччини й вишуковує подібності; вона опонує західним історикам, які надто поблажливо критикують радянську систему, бо наївні або ж мають власні інтереси.
Підозрюю, «Червоний голод» викличе не менше роздратування. Перша рецензія в The Guardian австралійської дослідниці сталінської Росії Шейли Фіцпатрік продемонструвала, як тяжко представникам ліволіберального наукового мейнстриму миритися з конкуренцією. Професорка Фіцпатрік обурюється тим, що не знайшла своєї книжки в бібліографічному покажчику Епплбом. Вона не дуже переконливо доводить, що «Червоний голод» написаний на базі не оригінального дослідження, а численні посилання на архівні ресурси з боку Енн — це просто форма незрілого хизування. Найбільше вражає дивний висновок Шейли, нібито ретельний аналіз історіографії Голодомору в дослідженні спростовує думку про те, що це справді був геноцид.
Та це хибне тлумачення. Епплбом та її асистенти перелопатили архіви в пошуку першоджерел. У книжці авторка детально цитує ці джерела, навіть коли додатково посилається й на вторинні. Адже російські пропагандисти зазвичай стверджують, що Голодомор в Україні — це перебільшення, ба навіть вигадка.
Читайте також: Чому в Кремлі замовчували голод 1921 року в Україні?
Понад те, Енн досить аргументовано пояснює, що штучний голод в країні вписується у визначення геноциду. Після війни Радянський Союз завзято лобіював виключення з цього поняття убивств, вчинених із політичних міркувань, саме тому, що Кремль боявся: його звичка винищення опонентів могла підпасти під оригінальне визначення.
Книжка Епплбом була опублікована дуже вчасно — саме тоді, коли компетентний спеціальний представник держдепартаменту США з питань України Курт Волкер сказав, що його країна «серйозно обговорює» питання поставок українській владі «летального озброєння».
Ці дві теми — війни й голоду — пов’язані між собою. Режим, що стоїть на чолі Росії, неприкрито й систематично бреше про своє поводження із сучасною Україною після того, як вторгнувся в країну, окупував і розчленував її. Той самий режим неприкрито й систематично бреше про варварські дії своїх попередників в Україні. Ця брехня шокує. Але ще більше вражає те, що багато зовнішніх спостерігачів воліють радше доскіпуватися до деталей, ніж зосередитися на реальних питаннях — нинішньому імперіалізмі й масовому вбивстві людей у часи Голодомору.
—————————————————–
Едвард Лукас —автор The Economist, старший віце-президент аналітичного центру CEPA