Безперечно, до виникнення підхожого латинського слова, феномен культури, звісно ж, існував. Те, що розумілося під терміном «cultura», завбачало плекання, піклування і виховання. До речі, ще в давньогрецькому слові «пайдейя» передбачалася справа виховання у злагодженості зі традицією та відповідало неперевершеному устроєві космосу, наслідування якого робило з людини чеснотливого громадянина. Втім, умовмося, варто виявити в собі піддатливість до подібного виховання, готовність до свободи, а також мислення, ну і, звісно, прагнення бути людиною.
Звідси, все, що є людськими установленнями, виявляється продовженням того, що либонь закладено в природі. Тому, культура, передусім, постає як «друга природа». А творцем цієї другої реальності є людина. Недаремно Цицерон наполягав на тому, що людська гідність завбачає роботу над собою на шляху до знання, творчої досконалості, художнього смаку, вправності висловлюватися тощо. Відтак, важливо звертати увагу на те, що зосереджено в традиції у вигляді багатоманітного знання, яке доводиться тлумачити.
В середньовічному сприйнятті позаісторичне знання поставало як одкровення, а культура обростала церковно-релігійними догматами про минущість людського перебування на землі та залежності від божественної інстанції. Натомість ренесансна ідея самовизначеності людини як митця, вченого, винахідника, що передбачала творче діяння, зробила з неї визначальну фігуру світобудови. Відтоді людина бере на себе відповідальну роль слугувати тому, що віднині розумітиметься як культура. Тобто, це не просто штучне протиставлення природі, не лише виховання, гідність або вміння тлумачити, але й численні теорії та мистецтва, а також соціально-політична сфера, в яких сконцентровано суто людське.
Читайте також: Що таке популярна культура?
Мірою того, як людині почали відкриватися інші культури, вона усвідомила, що форми виховання та освіти є потужним чинником формування особистості. Не без того, що існують і забобони, котрі можуть і негативно позначатися на самостійному мисленні. Так, у новочасну добу зароджувалася ревізія багатьох культурно-антропологічних чинників. Зрештою, культуру почали розглядати як властивість розуму, що дозволяє вдосконалювати людину, виводити з інстинктивного світу та спрямовувати її діяльність на підпорядкування природи й облаштування суспільства. Себто, поприще культури значною мірою визначалося як комплекс істинного знання. Таким чином, на культурі позначалися людські інтереси й досягнення.
Надалі культура набувала виразних соціальних вимірів, адже її почали пов’язувати з формами спільного співіснування, що втілені в державі, коли правила, або ж «природні закони», складають сутність суспільної угоди. Отже, держава перетворювалася на цілком усвідомлену структуру штучно запровадженого порядку. Суспільство свободи, з чітко розробленою законодавчою базою, склало основи західної цивілізації. Саме так культуру було визнано синтетичним суспільним утвором. Тоді ж виразно звучали тези, що цивілізація — це не тільки розвій, але і занепад, позаяк дозволяє усталювати нерівність і перетворює всіх на, таких собі, штучних людей. Отож, цивілізація суттєвим чином перелаштовує людину, стосовно її тіла, почуттів і думок.
Чи не тому постала проблема звернутися до історичного перебігу культурного процесу, з метою розкрити реальний справ у пізнанні культури. Вважалося, що здійснити це зможе лише той, хто сам є дієвцем культуротворення. Це також означає, що культура не монолітна, а багатовимірна, і до неї неможливо підходити з одним-єдиним мірилом. Вона ж бо не є остаточною відмінністю людини від природного буття. Так само, не існує «некультурних» народів, а є прецеденти відступу від культури чи її заперечення. От тільки не сам лише розум, але й певні вміння важливі в її розбудові. Відтак, людина творить, трансформує культуру і формується під її впливом.
Недарма Кант помишляв, що природа підготувала людину до свободи, оскільки культура є полем, де ставляться будь-які завдання/цілі. А так діяти дозволено лише в царині свободи. Культура реалізується не лише на рівні виховання, але й уміння. Вона включає науки і мистецтва. Їй властиво допомагати людині відштовхнутися від усього часткового й підніматися до всезагального. Приміром, у цей спосіб здійснюється моральне вдосконалення людства. До того ж, остаточно звільнитися від природної принуки можна лише через естетичні виміри, як припускає Шилер, тобто за допомогою своєрідної гри.
Читайте також: «Висока» й «низька» культура
Важливим для культури є й освітня площина як внутрішня й усвідомлена дисципліна з приборкання пристрастей. Утім, ідеалізувати культуру теж не годиться. Нерідко вона здатна травмувати: траплялося, що культ розуму обертався терором, а індустріальне піднесення — відчуженням. Можливо тому, естетична сфера не настільки проблематична, бо дозволяє надати культурі єдність. До того ж, важливо не тільки засвоювати інтелектуальні чи матеріальні надбання культури, а й розуміти помисли інших людей минулого й сучасності. Важливу роль тут відіграє і мовна реальність як особливий проміжний символічний світ між людиною і природою, завдяки якій все суб’єктивне може стати об’єктивним.
Ось чому культура може стати суттєвим регулятором людського існування, рятівником від профанації, хоча, з іншого боку, й цілком репресивним феноменом, бо містить потужні владні коди підпорядкування. Та попри все, культура стає осередком істини, добра і краси, дозволяючи будь-якій людині співвідносити буденний рівень із соціальним і моральним (колективні форми праці й солідарності). В терміні «культура» закладено найрізноманітніші форми людського освоєння світу: цінності, символи, мову, мистецтву, техніку, знання, віру, мораль і звичаєвість, право тощо. Щоби це збагнути, потрібно вступити в діалог із культурою, через запитування, а не привласнення.
Вся трудність, яка так або інак пов’язана з культурою, обертається навколо того, що її практично неможливо якось «поміряти», причинно вивести, обернути в часі чи бодай застосувати до неї якісь вивірені закони. Культура твориться в співпереживанні, комунікації, смисловому покладанні та реконструкції. Вона дозволяє долати нестерпність буття, допомагаючи тим, хто воліє не розчинятися в масових ілюзіях і симуляціях. Нарешті, культура завжди позначає нетипові й унікальні реалії, завдяки яким людина не лише приналежна до світу, а й здатна творити нові його візії.