“Головне, щоб ніхто не проговорився Трампу, що військовий парад відкриває танк 1917 року, – жартує Жерар, студент політології. – Він усе сприймає за чисту монету. Зараз напише в твіттері, що французька зброя не оновлювалася в останні сто років”…
Не можна сказати, що французи – в захваті від того, що цього року на святкування 14 липня запрошено саме Дональда Трампа. Ні, просунута публіка, звичайно ж, все розуміє: що мова насамперед — про президента Сполучених Штатів, ким би він не був; що національне свято — це нагода розставити важливі на сьогодні геополітичні акценти; що нині якраз виповнюється сторіччя з долучення США до подій Першої світової війни, на боці Антанти, а це — можливість поновити двосторонній діалог, вшанувавши пам”ять американських солдат, які віддали життя за свободу Франції, та водночас – обговорити важливі актуальні проблеми… Але…
Читайте також: Як приймали Трампа у Варшаві
Але загалом французи Трампа недолюблюють. Хтось — з ідеологічних міркувань, як втілення американської потужності та впливу в Європі, як от крайні ліві та крайні праві. Інші — з інтелектуальної вибагливості, бо не сприймають грубувату, різку, не тонку натуру американського лідера. “Відродимо велич планети!” – запропонував своєму гостеві Емманюель Макрон, перефразовуючи гасло трампівської імперії нерухомості: “Відродимо велич Америки!”
Французький лідер, намагаючись переконати Дональда Трампа повернутися до дотримання стандартів Паризької кліматичної угоди, спробував звернутися до нього мовою впізнаваних фраз. Трамп пообіцяв подумати. Нічого конкретного. Проте сам факт, що президент Сполучених Штатів зупинився в Парижі майже на два дні, чого, скажімо, ніколи не робив Обама, залишає французам нагоду обережно сподіватися: діалог між двома лідерами налагодиться, бо без нього — ніяк. США — не та країна, яку можна собі дозволити не помічати лиш тому, що її очолила над міру екстравагантна особистість.
“Запрошення Трампа логічно вписується до своїрідної традиції використання історичного символу — падіння Бастилії – для вирішення нагальної політичної проблеми, – каже Рено, викладач історії в одному з паризьких коледжів. – У випадку з Трампом контроверсійності нема, є — лише гола геополітична доцільність. Були значно пікантніші випадки. Наприклад, в 2010 Ніколя Саркозі запросив бути присутнім на військовому параді Башара-аль-Ассада. Або в 1999 році Жак Ширак обрав почесним гостем короля Марокко Хасана Другого. Тоді було дуже важливо наголосити: Марокко є провідним партнером Франції в Північній Африці. І то, звичайно, деталі, що в день повалення абсолютизму ми аплодували гостеві, який сам, у себе вдома, практикував жорстку тоталітарну політику й не вагаючись придушував опозиційне слово”…
Читайте також: Українські обіцянки Макрона
Не варто, отже, зациклюватися на Трампі, за прикладом Меланшона та сувереністів, які спромоглися на невелеку демонстрацію, протистуючи проти приїзду американського гостя. Значно гірше — з іншим запрошенням. Французьким оркестром на Марсовому полі диригує увечері 14 липня російський маестро Валерій Гергієв. Той самий, хто підтримує аннексію Криму та захоплення Росією Південної Осетії. Хто просуває на міжнародній сцені сумно відому співачку Анну Нетребко. Хто виступав у травні 2016 в Пальмірі, після зачистки міста військами Башара Ассада.
“В ці дні, коли вирішується доля Криму та наших співвітчизників, культурні діячі Росії не можуть залишатися байдужими спостерігачами з холодним серцем, – цитує французький часопис "Le Nouvel Observateur" лист, підписаний Валерієм Гергієвим. – Наша історія, наше коріння, наші культури та духовні основи, наші засадничі цінності та наша мова об”єднали нас навіки. Ми хочемо, щоб наші народи та наші культури мали спільне майбутнє. Ось чому ми висловлюємо однозначну підтримку президентові Російської Федерації в питаннях, що стосуються України та Криму”.
Важко зрозуміти, чому команда нового президента погодилася саме на цей, дуже контроверсійний вибір диригента до настільки символічного для Франції концерту. Індивідувальну відповідальність за цей крок встановити важко. Відкриті джерела пропонують лише заяву Radio France, що виправдовується формулами “музика понад усе” та “мистецтво поза політикою”. Так, ніби найбільше національне свято країни позбавлене політичного сенсу, а Валерій Гергієв є виключно талановитим музикантом, який і гадки не має, як його ім'я та слава використовуються пропагандистами Кремля.
Читайте також: Вибори у Франції: мозаїка з сюпризом
За версією поета Алєксандра Пушкіна, Вольфганг Амадей Моцарт вірив, нібито “геній та злодійство — речі несумісні”. Якби ж то! З точністю до навпаки, ідеологи всіх часів та народів полюють за обдарованими митцями. Їхнє слово краще чують, легше засвоюють, швидше повторюють… “Талант стає обтяжуючою обставиною, коли він стає на службу ницих справ, регулярно відбілюючись, завдяки цинічній дурості кількох демократичних режимів, – написав, з приводу виступу Валерія Гергієва, французький інтернет-часопис Mediapart. – Маестро Гергієв виглядає прототипом цієї жахливої суміші жанрів: я підтримую своїми талантами диктатуру, але боронюся від будь-якої критики та ховаюся за парканом мистецтва заради мистецтва й мистецтва для всіх, — коли ж насправді найчастіше мова про мистецтво для одної людини. Зокрема Путіна. Валерій є таким собі музичним пуделем Владіміра.”
Навряд чи організатори офіційних урочистостей на День взяття Бастилії були не в курсі, що виступи Гергієва в Німеччині та США регулярно супроводжуються протестними акціями. Критика у французькій пресі напередодні свята також не підштовхнула їх до пошуків іншого диригента, з кращою репутацією. Чому так сталося? Можливо, цей вибір — частина усних домовленостей Путіна й Макрона? Або — поступка проросійському лоббі, що має досить потужні позиції у Франції? Спроба врівноважити ефект від запрошення Трампа в якості найважливішого гостя? Жест на згадку про Антанту? Щось інше? Єлисейський палац мовчить. Тим часом сумніви щодо здатності команди нового президента герметично протистояти московським впливам, міцнішають…