Йшлося про таке: «винахідливі», тоді ще дніпропетровські, можновладці вирішили, що назву міста треба залишити незмінною, але вдавати, що вона змінилася, бо в ній фігурує, хоч би, святий Петро, й аж ніяк не радянський політичний діяч Петровський. Але чи можемо ми з легкістю забути смисли, що виникають у певних контекстах і втілюються у відповідні символи? Оберненою можна вважати ситуацію, що склалася в нас зі способом передачі імені засновника психоаналізу. Немає остаточної згоди як транслітерувати його ім’я: «Фройд» або «Фрейд». Саме цей момент я і пропоную фіксувати графічно незвичним поєднанням літер «о» і «е» й називати «казус Фрœйд».
Ситуація в українській гуманітаристиці непроста: брак перекладних текстів тривалий час змушував, а почасти й досі «силує», дослідників удаватися до російських перекладів. Власне, саме в російській традиції й усталилася транслітерація «Фрейд». Послуговуючись цими текстами, ми й надалі втрачаємо шанс отримати свої переклади й творити власну термінологію. Зрозуміло, для того, хто подовгу звикав до подібного написання непросто сприйняти написання «Фройд». Для такої людини цілком слушним є питання: чому ми маємо щось міняти; це знову якісь безпідставні забаганки тих, хто знічев’я переробляє назви? Проте, уявімо, що нам потрібно поїхати на міжнародну конференцію, яка відбувається десь там, де зовсім не знають російської мови. Якщо ми в доповіді використаємо фонетичне ім’я «Фрейд», нам потрібно буде довго пояснювати кого саме ми маємо на увазі.
Читайте також: Небанальність зла
Щоправда, це тільки один бік порушеного питання. Багатьма дослідниками біографії Фройда з’ясовано, що його єврейське родинне коріння сягає теренів сучасної України. Попри те, що відомий своєю методою психоаналітик мало не все своє життя жив і працював у Відні, його батько Якоб Фрейд народився й якийсь час прожив у галицькій Тисмениці, в теперішній Івано-Франківській області. Цього разу я недарма написав це ім’я як «Фрейд». Знавці стверджують, що південно-східному, зокрема українському, діалектові їдиш властива саме така вимова. На додачу, в тому містечку було укладено перший шлюб Якоба й народилися двоє його синів, старші зведені брати Зиґмунда — Емануель і Філіп. Другою дружиною Якоба, матір’ю Зиґмунда, стала Амалія Натансон. Вона теж народилася в Україні — в Бродах, що на Львівщині, але виростала в Одесі.
В якийсь момент батьки Фройда ухвалили перебратися зі східних теренів Австро-Угорської імперії далі на захід. Якоб, хоча й отримав релігійну освіту й умів читати на івриті, в праці послуговувався німецькою. Мати на щодень вживала їдиш, але говорила й ламаною німецькою. Євреям з Галичини судилося спізнати що означає вислів «високі податки». Треба було платити навіть за те, що маєш «нестандартне» ім’я. В 1787 році галицьким євреям наказували брати німецькі прізвища, або доводилося «викручуватися» й давати хабаря австрійським чинушам. Прізвище «Фрœйд» звучить по-різному на їдиш і німецькою, але означає «радість». Той, хто його обирав, вірогідно, прагнув собі щасливого життя.
Загалом, євреям випало довго призвичаюватися до життя в християнській Європі: їх утискали й схиляли жити самодостатньо. Успішність у сфері торгівлі, а це було чи не єдиним заняттям, яке їм не заборонялося, дозволяла вигострювати розум як гнучкий і досконалий інструмент. Але галицькі євреї продовжували викликати найбільшу неприязнь в імперії, бо сприймалися за «інших» і не завжди говорили правдивою німецькою. Подібні переконання не могли не зачепити Зиґмунда Фройда, позаяк йому вряди-годи теж приходилося принизливо висловлюватися про євреїв зі сходу.
Читайте також: Фарбарі Місяця
У біографічній розвідці Пола Фериса згадується, що Зиґмунд Фройд мав неабиякі амбіції змінити світ. Він уявляв себе заледве не Едипом, спроможним дати відповіді на найпотаємніші питання з приводу людської психіки. Така унікальність мала проявлятися в усьому. Бодай і в імені. При народженні Фройд їх отримав два: Соломон і Сиґізмунд. Мати звала його Зіґі. Але в шістнадцять років він зупинився на одному — Зиґмунд, адже воно видавалося йому більш звичним. Одначе сам психоаналітик уважав, що забування/уникання імен є ознакою внутрішнього конфлікту. Обираючи собі професію, він часто наслідував тих австрійців, які намагалися бути ближчими до Німеччини. Чому? Бо в його родині часом траплялися деякі неприємні історії. Приміром, один із родичів, теж із галицьких євреїв, потрапив у газети тільки через те, що був помічений у збуті підроблених грошей. Фройд не хотів подібної слави. Саме тому чимало східних євреїв, переїжджаючи на захід, воліли адаптуватися до місцевої культури. Крім того, Фройд не вважав себе прихильником юдаїзму, а радше атеїстом. Натомість його батьки ставилися до своєї національності з певною сентиментальністю, віддаючи данину традиціям. Однак віденське оточення великою мірою залишалося антисемітським. І це було відчутно навіть у студентській аудиторії.
Можливо тому Зиґмунд іще в дитинстві героїзував Німеччину, спостерігаючи як Австрія звільна втрачала свій політичний вплив. У часи франко-пруської війни він відмічав прапорцями просування німецьких військ, захоплюючись їхніми перемогами. Згодом вступив у студентське товариство, яке ратувало за союз із Німеччиною. Разом із тим, це не завадило йому отримати кілька стипендій від приватних єврейських фондів. Ферис говорить, що віденські емансиповані євреї часто пов’язували своє майбутнє з Німеччиною. Знали б вони, що трапиться після аншлюсу.
В кожному разі, Фройд свідомо прагнув називатися саме «Фройд», а не «Фрейд». Це, до слова, підтверджується аудіо-записом, здійсненим ВВС у 1938 році, де він уже під кінець життя начитує англійською мовою свій коротенький життєпис, який закінчується висловом «Мене звати Зиґмунд Фройд».
Відтак, чи маємо ми надалі писати й говорити виключно «Фрейд», тільки через те, що можемо вважати його жертвою несприятливих обставин або ж інших чинників, під тиском яких він германізував своє ім’я? Цікаво, що подібні речі траплялися з багатьма видатними мислителями світового рівня, котрі також мали єврейське походження. Пригадаймо Баруха де Еспінозу, якого тепер називаємо не інакше як Бенедикт Спіноза. Його особисті погляди допровадили до конфлікту й виключення з єврейської спільноти, через що він був змушений змінити ім’я. Так само, чи одразу ми розпізнаємо хто такий Аврум Ліпшиц, який після нацистського переслідування став Імре Молнаром, а вже потім став відомий як Імре Лакатош? Але й з представниками інших національностей таке траплялося нерідко. Врешті-решт, філософ Алєксандр Кожевніков після більшовицького перевороту перебрався з Росії до Франції, де почав називатися на французький лад Александр Кожéв. Насамкінець, напевно хтось так і не розпізнає особу, котру при народженні записали Ендрю Вархола, і яка згодом перетворилася на знаменитого художника на ім’я Енді Воргол.
Отже, чи можемо ми забороняти людям змінювати їхні імена? А в нашому випадку: які підстави в нас говорити, що «Фройд» вживати недоречно й необхідно відновити старе-добре ім’я «Фрейд»? Що ж, можна схилитися до думки Мао, сказавши: «нехай розквітають сотні квітів». Але тоді нам доведеться й надалі якось вирішувати цей курйозний казус «Фрœйд»?