Від відкриття міста для себе я перейшов до його формування і для всіх інших. Зараз, мені здається, Дніпро потребує не лише осмислення минулого, а чіткої спрямованості у майбутнє. Бо для багатьох стає легше любити його на відстані. Місто, яке раніше будувало ракети, стало стартовим майданчиком для тих, кому треба рухатись далі.
Якщо розглядати місто як особистість, то Дніпро зараз – заслужений пенсіонер. Пенсіонер, який пам’ятає, як будував і працював на заводах, жив у закритому місті з непоганим продовольчим забезпеченням. Можливо, цей же пенсіонер любив Шевченка та козаків, і тепер мріє повернути в місто історію, яка була витіснена за радянських часів.
Читайте також: Дніпро: зсередини, зовні, завжди
Думаю, нам час сказати: «Так, це все було. Дякуємо». Дякуємо за індустріалізацію, яка сформувала місто, соціум і самоідентифікацію нашого міста-особистості. Але тепер ця особистість має переродитись, відкрити у собі нове, трансформуватись. І жити далі.
Компетенції міста, які були актуальними у ХХ столітті, залишаються на узбіччі історії. Але нам є, куди рухатись. Зараз у Дніпра є всі шанси для початку зростання. Насправді, вектор розвитку уже заданий. Не можна не помічати змін, які відбулись за останні 10 років. Безумовно, розвиток не буде лінійним, з постійним зростанням. Під час лікування хвороб завжди можуть бути рецидиви.
Так, з Дніпра їдуть, з України їдуть. І це не про #безвіз J Це про надто повільні зміни та про невідповідність середовища потребам нових людей, які з’явились.
Може здатись парадоксальним, але ми рухаємось у правильному напрямку, і це вже не змінити. Питання тільки в тому, скільки це займатиме часу.
Читайте також: Мій Дніпро
Частина людей з Дніпра поїде. Можливо, це навіть буде найбільш прогресивна, пасіонарна, відкрита новому досвіду частина людей. Але частина залишиться. І це позначиться лише на швидкості позитивних змін. Не зупинить зміни, а лише їх вповільнить.
У нас, забудовників, наприклад, проблема полягає не в тому, щоб побудувати і продати. Питання тільки в часі. Успішний проект будівництва будинку буде реалізований за 1-2 роки. Неуспішний проект – за 3-4 роки.
Це ж стосується міста і країни. Ми пережили 2 великих економічних кризи. У нас війна, внутрішні переселенці, корупція і половинчасті реформи. При цьому життя не зупиняється, а лише вповільнюється.
Головне, що ті, хто залишаться, сформують нові кластери. І усім нам – забудовникам, власникам кафе та магазинів, ремонтувальникам доріг та навіть депутатам – треба створити умови для креативного класу та підприємців, які оживлять і трансформують Дніпро в молоде і свіже місто.
Ми маємо поставити собі питання про проект майбутнього, про те, які цінності для нас важливі, яким ми хочемо бачити Дніпро за 20 і 50 років.
Якщо нашими цінностями стануть відповідальність, чесність і відкритість новому досвіду, можна буде сказати, що ми на правильному шляху.
У нас є для цього всі передумови. Активна меншина, молодь, яка не несе в собі умовностей минулого, може встановити монополію раціональності й розуму в Дніпрі.
10 років тому ніхто в Дніпрі не говорив про ІТ-кластер. Одиниці вважали, що він може стати локомотивом, який створює нові горизонти. Зараз це даність.
Що може запропонувати Дніпро молодим і креативним? Я думаю, щастя і свободу. Свобода, обмежена лише Кримінальним кодексом, дасть можливість розвиватись молодим і формувати місто. Свобода самовираження, розвитку, спроб і помилок дають можливість знайти, з ким бути щасливим і робити роботу, яку приносить задоволення.
Читайте також: Випробування на міцність
Сучасні дослідження психологів, антропологів, урбаністів, соціологів, говорять, що місце, де людина живе, – одна з трьох складових щастя, крім наявності коханої людини і улюбленої справи.
І з третьою складовою – містом – треба працювати окремо. Якщо місто – це особистість, то архітектура – це зовнішній вигляд цієї особистості. Архітекторам, забудовникам, проектантам треба усвідомити свою відповідальність. Разом знайти відповіді на питання, як зберігати історичну частину міста і як розвивати усі інші. Які, можливо, не усвідомлені потреби креативного класу, ми маємо задовольнити, навіть якщо в діючих нормах забудові їх немає.
Місто – це люди, простори і будівлі. Люди будуть тут жити, якщо будинки будуть більше, ніж квадратними метрами. Нам треба забути про безжальну забудову без публічних просторів, з парковкою в дворі замість газонів, з формальними дитячими майданчиками понад дорогою. Швидкість змін у світі така, що уже за років 15 ми можемо опинитись у напівпорожньому місті. Або, навпаки.
Можливо, на забудовниках лежить більше відповідальності за майбутнє, ніж на інших. Навіть при точковій забудові ми впливаємо на місто. Побудоване нами формуватиме середовище роками. З такою перспективи очевидно, що критерієм нашої роботи має бути не максимізація прибутку, а цінності. І навіть інстинкт самозбереження. Бо з камінних джунглів безжальної забудові всі втечуть.
Дніпро зараз змінює своє обличчя. Чи буде він все більше покриватись зморшками та старіти, чи крізь застійне минуле проб’ється свіжість майбутнього, треба відповісти самим собі чесно і найближчим часом. Якби коротко сказати, яким має бути місто, щоб розвиватись, я б сказав – свіжим і зеленим. І хай у нас лише три місяці зелені, а наші субтропіки анексовані, у насправді сучасному світі немає нічого неможливого.