Мій улюблений об’єкт — фортеця Стара Самарь на околиці сучасного Дніпра. Хто сказав, що наше місто заснувала Єкатєріна ІІ? Та для археолога в Дніпрі справжній рай! Бо ніде більше в Україні немає старовинного козацького міста, у якому відсутня сучасна забудова. І не знаю, чи є ще десь місце з такими фантастичними (і правдивими!) історіями, як тут.
Будь-хто скаже, що шкіряні чоботи не можуть зберігатися в землі 1500 років, і матиме рацію. Проте на Старій Самарі експедиція істфаку ДНУ під керівництвом Ірини Ковальової такі чоботи знайшла! Річ у тому, що тут було поселення черняхівської культури (ІІ–V століття н. е.). І спочатку археологи натрапили на металургійні горни. Під одним із них, глибше, знайшли поховання жінки. Кістяк як кістяк, але просто над ногами був горн, який пропікав землю, — ось так до нас дійшли симпатичні чобітки черняхівської модниці. А наступного ранку після знайдення чобіт професор Ковальова поділилася враженнями: «Уявляєте, хлопці, уві сні до мене приходила та жінка з поховання: «Віддай мої чоботи!». Я їй кажу: «Та не брала я твоїх чобіт!», а вона: «Віддай! Віддай!». Хлопець, відповідальний за збереження знахідок, просто онімів: напередодні ввечері він підклав чоботи в намет професорки, бо побоявся дощу…» Ось така містика іноді діється в нас на Старій Самарі. Розкопано чимало поховань: і тих, хто будував у 1688 році на Старій Самарі нову Богородицьку фортецю, і тих, кого ховали біля місцевої церкви. Найзагадковіші поховання молодих жінок, яких знайшли просто під долівкою в кількох землянках і напівземлянках. Що з ними пов’язано? На жаль, вони поки що мовчать.
Стара Самарь жила повноцінним життям. Місто постало біля перевозу на жвавих торговельних шляхах. Тут є і золотоординські монети, і гроші київських князів Олельковичів — рідкісна штука. Однак безперервний культурний шар тягнеться з першої чверті XVI століття: монета 1509 року, товарні пломби (така собі акцизна марка того часу, тільки підтверджувала вона не сплату податків, а якість товару) 1524–1525 років із прибалтійських теренів, монета 1547 року та багато іншого. Торгівля вимагає певного сервісу, отже, археологи розкопали шинок, який стояв просто біля перевозу. Поруч містився льох або льодовня. Багато битого посуду, чарочок, кахлі… Проте найбільше тут мені подобаються дві знахідки-монети.
Перша — дві половинки монети. Такі речі були поширені в часи, коли важив не номінал, а кількість срібла в грошах. Одну половинку знайшли в шинку, а другу — за кількасот метрів, фактично на шляху до церкви. Чи то чоловік випив і пішов замолювати гріхи, чи помолився і вирішив, що конче треба припасти до аква віти, сказати складно. Друга монета з двору цього шинка. Вона приблизно на чверть обрізана, обріз заточений, а в корпусі зроблені невеличкі заглибини, щоби пальці краще лягали. Це злодійський інструмент XVIІ століття для зрізання гаманців. Просто так подібний інструмент не гублять, певно, був втрачений під час «виховного процесу».
Шинок цей не занепав, його знищив вогонь. Оскільки наймолодша монета в його культурному шарі — московитська копійка Фьодора Алєксєєвіча (1676–1682), то пожежа могла статися під час будівництва фортеці в 1688 році або трохи раніше. Або, наприклад, копаєте ви, копаєте — і тут кніпель, явно вистрелений, у землі! Нагадаю, що кніпель — це симпатичні такі металеві напівсфери, поєднані ланцюгом або штирем. Призначений він для того, щоби ламати щогли та рвати вітрила. Чому з нього стріляли в бік поля? Поки що припущення одне: козаки Петра Іваненка, коли атакували російський гарнізон у 1691 році, захопили його зненацька. І гармаші брали все, що під руку потрапить. От і потрапив кніпель.
Читайте також: Леонід Залізняк: «Наука втратила прямий контакт зі студентством»
А ще є велика ймовірність, що Богдан-Зиновій (той, який Хмельницький) зробив нашу Стару Самарь центром спецоперації з підриву економіки Речі Посполитої. Річ у тому, що археологи ДНУ знайшли тут аномально велику кількість фальшивих польських монет Сигізмунда ІІІ. Причому монети не просто фальшиві — за чудової якості штампа вони мають дивні помилки, які можна пояснити тільки козацьким почуттям гумору. Сигізмунд тут вказаний як VI (а такого ніколи не було), його герб змінено, а літери, що означають «З ласки Божої», перевернуто догори дриґом. Володимир Шалобудов, який прямо тут, на фортеці, давав нам уроки нумізматики, припускає, що гетьман Хмельницький карбував ці фальшивки тут, далеко від основних подій війни. І, послаблюючи економіку ворога, ще й сміявся над ним.
Чесно зізнаюся, під час служби в армії мені часто снилося, що я знову «на лопаті» й досліджую фортецю. Повернувшись до мирного життя, як тільки випала можливість, ми з дружиною вирушили на розкопки до своїх колег. Після зими, дочекавшись тепла, знову потрапили на розкопки до Старої Самарі. І фортеця відразу віддячила цікавими знахідками: нараз нам у руки потрапила монета 1623 року. А потім — 1613-го. Так добре робити те, що ти вмієш і любиш!