Як і будь-який столичний виш, мій університет є своєрідним магнітом для представників абсолютно всіх куточків нашої країни і не тільки, тому про різноманіття та його шанування тут можна і не говорити – типові галицькі наголоси, колоритні полтавські слова, різке східне «шо» зливаються в стінах навчальних корпусів та формують щось дуже дивне. Одразу скажу, що жодним чином не наголошую на тому, які ж ми всі в Україні різні та національно не споріднені! Навпаки, регіональна автентичність, про яку піде мова, є не тільки цікавою для досліджень, чи для звичайного обивателя, а ще й є важливою складовою автентичності національної.
Традиції, лексика та кулінарія – мабуть, основне джерело для мого постійного подиву в спілкуванні з університетськими друзями, які є представниками кожен свого регіону. Для дослідників фольклору гуртожитки університетів ідеальне місце – не треба їхати тисячі кілометрів в пошуках, бо весь, так би мовити, матеріал і так привезли прямо до столиці тисячі студентів, та ще й сконцентрували в одному, подекуди дуже тісному, місці. А якщо говорити про цікавинки серед цього матеріалу, себто родзинки, то наша країна мабуть такий собі кекс з величезною їх кількістю.
Читайте також: Відомий та цікавий
Чого тільки вартують регіональні інтерпретації різних назв явищ та предметів. Гробки, проводи чи поминальний тиждень? Це залежить від того, з представником якого регіону ви спілкуєтесь про тиждень перед Пасхою, під час якого навідують могили близьких та наводять лад на кладовищах. З цього списку найбільш дивними для мене є саме проводи, про які почув від представників Півдня, бо досі не можу зрозуміти кого і куди проводжають в ті дні. Бо якось це слово у мене чомусь асоціюється більше з проводами в армію та написами на парканах «Вітя. ДМБ 2007». На цьому фоні наближені до Польщі галичани зі своєю зупою, замість супу, вже не видаються такими дивними та незрозумілими. Та якщо вже про їжу, то більше того факту, що в деяких регіонах мало хто знає що таке окрошка, мене здивував один з рецептів, увага, з соленими огірками! Особисто приготувати та скуштувати не ризикнув, тому задовольнився лише багатою уявою щодо можливого смакового поєднання соління з сироваткою чи квасом. Але може щось в цьому і є. А може й «нєма», як кажуть представники Харківщини, коли чогось не мають. Чому саме буква «є» не знаю, але така вимова викликає подив, а інколи і сміх у тих, хто чує таке вперше.
Дивую і я, хоча раніше і уявити не міг, що звичайне моє прохання подати «трємпєль», щоб повісити одяг, може когось здивувати. Я щиро був спантеличений, коли дізнався, що вішак для речей так називають лише на Сході, а в інших регіонах України подекуди і не чули про назву, якою я називаю цю річ все життя. Мій світ ледве не був зруйнований! Але трохи заспокоївшись, погуглив і вияснив, що Трємпєль то прізвище іноземного засновника заводу в Харкові по виготовленню цих виробів на початку минулого століття, яке і писали на них як торгову марку. З часом назва бренду фактично замінила у вжитку жителів східних областей, де реалізовувалась продукція, реальну назву цього необхідного в побуті пристрою. Потім я ще часто просив, звісно заради забави, всіх підряд знайти мені «трємпєль» і довго тримав інтригу, перед тим як розкрити зміст цього поняття тим, хто вже подумав що то або НЛО, або якийсь нецензурний вираз.
Читайте також: Дві сторони медалей
Впевнений, що до завершення університету в моїй своєрідній скарбничці цікавих прикладів українського побутового різноманіття назбирається матеріалу для цілої книжки, чи навіть більше. І це добре: по-перше, тому, що це тільки збагачує наш народ, а по-друге, це аж ніяк не заважає знайти спільну мову, а навіть сприяє цьому через інтерес до всього нового. Тож впевнено шануймо наше українське різноманіття!