До 2014 року, коли війна після 70 річної перерви знову повернулася на українську землю, День Перемоги виглядав цілком логічною точкою, поставленою в довгій низці конфліктів та воєн. 9 травня вважалося не стільки Днем Перемоги над темними, руйнівними силами, скільки днем настання миру. Остаточного миру, після якого, здавалося, вже не могло бути війни.
Але три роки тому все змінилося. Вторгнення російських військ у Крим та Донбас додало 9 травню відверто абсурдний вигляд. Сам факт святкування Дня перемоги у воюючій країні, якій до перемоги ще далеко, це досить дико. Коли агресор перебуває на твоїй території, нерозумно відзначати перемоги 70-річної давності. . Немає нічого дивного, що в такій ситуації День Перемоги в Україні просяк атмосферою шизофренії.
В останні роки 9 травня правильно було б називати днем тролінгу, а не Днем перемоги.
Свято виродилося, перетворилося на день злості і чвар, який не викликає ніяких позитивних емоцій ні в однієї зі сторін – ні у радянській, ні в націонал-демократичної. Головна мета у людей, які збираються на масових заходах, присвячених перемозі над Німеччиною, тепер полягає в тому, щоб трясти перед обличчям у опонентів своїми політичними переконаннями, а не в тому, щоб поминати загиблих або шанувати ветеранів Другої Світової війни. Люди з різними поглядами на події 70-річної давності, яких ніхто з них не бачив своїми очима, намагаються максимально образити і зачепити один одного. Крики, лайка, непристойні жести – ось головні прикмети Дня перемоги в його нинішньому вигляді.
Очевидно, можна було б уникнути негативу, якби змінився сам формат свята. Однак, ті громадіни, що ностальгують за СРСР, роблять все, щоб висловлювати свої погляди в максимально неприпустимій для опонентів формі. Ті в свою чергу не залишаються в боргу, і відповідають агресією. В результаті такої політики радянське свято в останні роки регулярно стає приводом для тривожного очікування чогось поганого – провокацій, бійок, скандалів.
Не стало винятком і 9 травня 2017 року. Неприємні новини приходили з різних регіонів України. Конфліктували люди і в столиці. З явно провокаційною метою у Києві була організована російська акція «Безсмертний полк», організатори якої явно дуже хотіли стравити людей та спровокувати зіткнення. До масових бійок не дійшло лише завдяки великій кількості поліцейських на заході.
Недостатньо велику кількість учасників акції (в ній за найоптимістичнішими підрахунками взяло участь близько 2000 осіб, що не так вже багато для Києва) організатори компенсували найманими «тітушками». Молоді люди характерного вигляду прийшли до парку Слави з символікою партії «Українский выбор» Віктора Медведчука. Зрозуміло, це стало додатковим приводом для напруженості. Старанно піарилися й інші політики з проросійського табору. У парку були помічені народні депутати від Опозиційного блоку Вадим Новинський, Юрій Бойко та Наталія Королевська.
І ось про цей момент варто поговорити окремо. У тому, що в Україні проживає певна кількість людей, які підтримують маргінальні, антиукраїнські сили, нічого страшного немає. Зрештою, симпатики маргінальних червоно-коричневих течій є практично у всіх державах Європи. Самі по собі ці люди не представляють ніякої загрози. Але зовсім інша справа, коли поруч з ними з'являються ляльководи з грошима і ресурсом, які намагаються об'єднати маргіналів та використовувати їх в якості деструктивної сили для дестабілізації обстановки в державі та провокації вуличних протистоянь. Такі дії вже не можна мовчки спостерігати з боку. В інтересах національної безпеки держава повинна втручатися і запобігати їм.
Читайте також: 9 травня у Києві: «безсмертні» проти прапора
Кремлівський флешмоб під назвою «Безсмертний полк» у Києві є якраз такою очевидною провокацією. І організатори цієї провокації добре відомі, адже вони самі відзначилися на заході. Про те, що Опозиційний блок давно вже відійшов від шоку поразки на Майдані і тепер усіма силами прагне до реваншу, не писав тільки ледачий. Якщо спочатку соратники Януковича соромилися повертатися до проросійської риторики, то тепер, на третьому році війни в Донбасі, ситуація практично повернулася до рівня 2013 року.
В областях півдня та сходу України у наметах Опозиційного блоку вже вільно роздають листівки з гаслами, які розколюють суспільство та створюють напруженість. Проросійська партія знову активно створює образ ворога, «фашистів», на боротьбу з якими намагається знову мобілізувати свій електорат. І дев'яте травня для цієї партії стає лише черговим приводом для провокації конфліктів та сварок.
У 2014 році така політика вже призвела до кривавої розв'язки. Але, на жаль, українська держава не винесла уроків з недавніх подій, і сьогодні дозволяє деструктивним силам знову набирати силу і братися за старе. Здавалося б, наслідки очевидні. Але, на жаль, не для українських силовиків та представників влади.
Загравання з антиукраїнськими силами свого часу дорого обійшлося «помаранчевій команді». Хочеться сподіватися, що хоча б інстинкт самозбереження не дозволить чинному президенту повторити помилки своїх попередників.