ОНУХ художник, куратор, письменник

«Демократія – це брудна справа»

17 Квітня 2017, 22:57

Так уже склалося, що останнім часом прочитав кілька інтерв’ю, у яких звернув увагу на абзац, ба навіть на речення, що надто вже зачепило мене й закарбувалося в пам’яті. То могла бути або цікаво розвинена думка, або блискуча думка, а часом просто курйозна. Я маю звичай записувати фрагменти висловлювань, які привернули мою увагу. Інколи потім цитую їх у своїх статтях. Помітив, що цього разу обрані фрагменти стосувалися питання, яке, здається, не сходить із газетних та журнальних шпальт і всякчас становить предмет дискусій в електронних засобах інформації та на суспільних форумах. Питання сутності уявлення про демократію. Тема промовиста і стара як світ, принаймні як світ греко-римської культури. Хтось може стверджувати, що фрагменти, які я вибрав, вирвані з широкого контексту.

Напевне, так і є, бо ж ми зазвичай запам’ятовуємо думки здебільшого тому, що вони запали нам у голову, і не звертаємо при цьому особливої уваги на контекст. Інколи ті думки золоті, інколи з томпаку. Вже кілька років наші розмови про демократію точаться навколо того, чим вона є чи радше чим має бути, чи повинна бути ліберальна і якою мірою ліберальна, а може, неліберальна? І те, і те — однаково демократія, але, як і у випадку кожного поняття, охарактеризованого ще й прикметником, необхідний додатковий опис. Адже диявол, як завжди, криється в деталях. Скажімо, в інтерв’ю для Тижня (див. № 10/2017) нідерландський професор соціології і радник партії «Зелені ліві» Дік Пелс стверджує: «Популісти вкрали саме поняття свободи й солідарності, демократії. Історично коріння цього поняття сягає історії соціальної демократії, для якої свобода була не виключно й суто свободою нації, а свободою кожного індивіда передусім. Нині те, що було вкрадено, треба відшукати, а якщо потрібно, винайти заново…»

Вже кілька років наші розмови про демократію точаться навколо того, чим вона є чи радше чим має бути, чи повинна бути ліберальна і якою мірою ліберальна, а може, неліберальна?

І далі: «Марін Ле Пен у Франції, Найджел Фарадж у Великій Британії, Віктор Орбан в Угорщині, Качинський та ПіС у Польщі — усі вони люди з однієї когорти. Всі мають спільне бачення того, чим є націоналізм, демократія, мачо-політика. Вони думають, що мають рацію, тому що їх підтримують люди, народ, який також завжди правий, а ті, хто винен у всіх бідах і злий, — так звані еліти, котрі мають піти. Це політика більшості, яка не враховує того, що існують меншини та їхні потреби. Це політика фактичної однопартійності, як у Польщі нині. Стиль, спільний для Путіна, Трампа та низки інших вище згаданих осіб». У своєму інтерв’ю професор Пелс порушив багато цікавих і вартих обговорення питань, але для мене він лишиться автором особливої думки, бо, пишучи про «когорту популістів», до якої він ставиться з погордою, підкреслив: «Вони думають, що мають рацію, тому що їх підтримують люди, народ, який також завжди правий…» Я навіть не починатиму полеміки з шановним професором, бо така думка не мала б з’явитися в його голові, а якщо вже з’явилася, її не годилося висловлювати, вона просто курйозна.

Ми, вочевидь, не маємо жодного сумніву, по який бік барикади перебуває професор Пелс. І не сумніваємося, що мудрі професори повинні радше розбирати барикади, а не будувати. Збудувати барикади може кожен. Не треба довго шукати, досить лише необачно, не замислившись глибоко, поділитися якимось чіпким bon mot, дотепом, який може правити за матеріал для зведення чергової барикади. Недавно на сайті Vogue.ua я прочитав інтерв’ю з кураторами українського павільйону на бієнале у Венеції. Пітер Дорошенко, один із кураторів, розповідаючи про перипетії, пов’язані з процесом вибору українського проекту на ту одну з найважливіших у світі виставок сучасного мистецтва, заявив: «Демократія — це брудна справа». І ця «золота думка» Пітера Дорошенка цілком знівелювала й витерла, немов гумка на папері, все інше, що він казав. Після згаданого інтерв’ю він лишиться для мене автором саме цієї думки. Пошуки якогось контексту тут нічим не зарадять, бо й жодного контексту не подано, натомість лишилася виголошена ex cathedra (категорична) думка, яка заганяє наші міркування про демократію нижче плінтуса.

Читайте також: Дік Пелс: «Патріотизм може бути дуже позитивним явищем, якщо буде сповнений прогресивних ідей»

У цій ситуації можна лише пошукати якоїсь інтелектуальної протиотрути, бодай навіть з одного речення.

У короткому, сконденсованому інтерв’ю для польської газети Rzechpospolita історик і публіцист, професор Яґеллонського університету Анджей Новак аналізує проблеми, які перед нами постають, жонглюючи уявленнями про демократію, безвідповідально протиставляючи демократію з тим або тим прикметником дійсності — дійсності, у яку ми всі так або так занурені. Свої міркування професор закінчив так: «Дійсність зрештою завжди перемагає недійсність».
Це навіть не так утвердження дійсності, як постулат ненастанних роздумів про демократію: більш досконалу, менш досконалу, може навіть, як хочеться Дорошенку, «брудну», але все-таки як елемент нашого європейського засновницького міфу.

 

Автор:
ОНУХ