Цього року Гамбер-коледж, власне Гамберський інститут технології і передових досліджень, святкує своє 50-річчя. 1991-го він підписав із провінцією Онтаріо договір. Навчальному закладу дозволено тепер використовувати 99 років будівлі й території, які в 1889–1979-му займала психіатрична лікарня, що мала спершу назву Mimico Asylum for Insane (божевільня в Міміко).
З огляду на дух часу й суспільну вразливість назву медичної установи кілька разів змінювали, і тільки в 60-х роках минулого століття вона дістала своє остаточне наймення: психіатрична лікарня «Озерний берег». До половини 1960-х Міміко було незалежною адміністративною одиницею, яка межувала з містом Торонто, а нині це вже південно-західне передмістя Великого Торонто. На півдні воно впирається в озеро Онтаріо, а на заході ― у річку Ітобікоук-Крик.
1884 року на території чималенької ферми, яка розкинулася над озером і належала провінції Онтаріо, з’явилася в товаристві опікунів група чоловіків — пацієнтів провінційного притулку для божевільних. Вони мали завдання звести перші будівлі майбутнього притулку для душевно хворих. 1888-го спорудження закінчилось і притулок у Міміко почав свою мало не сторічну історію. Будинки, які спроектував головний архітектор провінції Онтаріо, мали всі ознаки Вікторіанської доби з характерною для неї любов’ю до історичного. Кількаповерхові котеджі з червоної цегли були вдалою компіляцією в неороманському стилі. Нині, після багаторічного ремонту (останнє приміщення здали в експлуатацію 2016 року), ці стіни мають дуже привабливий вигляд та ще й певну нотку таємничості, що лишилася від історії незвичайної лікарні.
На південь від головного корпусу садки й парк сягали берега озера Онтаріо. У момент найбільшого розвитку лікарні, на початку 1950-х років, у ній перебував 1391 пацієнт. Часи змінились, і наше ставлення до божевільних, яких колись називали «безумцями», а нині вважають особами із психічними розладами, теж зазнало радикальної трансформації. Під час ліквідації лікарні 1979 року 270 останніх пацієнтів направили до спеціалізованих амбулаторних установ. У стаціонарній уже не було потреби.
Оселившись на початку 1990-х неподалік тих місць, я мало не щодня ходив із собакою серед покинутих і занедбаних будівель, які зберігали сліди давньої вікторіанської пишноти. Кружляв серед зарослого чагарями і травами столітнього парку, доходив до озера, де від кінця 1970-х утілювали в життя новий великомасштабний проект. Протягом 25 років на краю історичного лікарняного парку в озеро звозили цеглу та бетон із розібраних будинків, асфальт із ремонтованих шляхів, землю з траншей під нові фундаменти. Це робили довго й терпляче, створюючи штучний півострів у формі півмісяця завдовжки майже 2 км і площею 78,8 га. 1996 року там відкрили парк Полковника Семюела Сміта, і він одразу почав приваблювати навколишніх любителів природи. У парку, де багато буйних трав, розлогих кущів і невисоких дерев, знайшли собі притулок тваринки, є принаймні по одній родині бобрів та лисиць, трохи зайців, чимало білочок, а в ставках риба, черепахи, качки, лебеді й гагари. Узимку можна побачити койота, що заблукав туди, шукаючи поживи. Під час сезонних перельотів над озером у парку затримуються сотні птахів. Щоранку можна здибати «міських мисливців» із біноклями та фотоапаратами з великими об’єктивами: вони годинами чекають миті, коли можна «вполювати» зображення птаха.
Серед 10 тис. студентів Гамбер-коледжу є 4,1 тис. іноземців із сотні країн світу. Це добрий приклад мудрого застосування канадської м’якої сили. Саме ці молоді люди, повертаючись до себе на батьківщину, везуть знання та вміння, здобуті в коледжі, а також історію вдалої трансформації того незвичайного осередку з притулку для душевно хворих у муніципальний коледж світового рівня.
Читайте також: «Громадянин» звучить гордо
Запитаєте: звідки знаю цю всю інформацію? Щодня, ходячи на прогулянку до парку Полковника Семюела Сміта, я проминаю гарне відновлене містечко Гамбер-коледжу, а там на привабливо розвішаних плакатах можна прочитати сконцентровану, наче в таблетці, інформацію про виш, про його досягнення й сьогодення, а також про історію цієї місцини, яка починається 1888 року, коли на південно-західній околиці Міміко створили притулок для божевільних. Що за трансформація!
Сьогодні я дійшов аж до краєчка видовженого, як півмісяць, парку, позаду лишилися неороманські будівлі коледжу з його незвичайною історією, а переді мною над водами озера розкривалася велична картина осяяних яскравим сонцем контурів будівель у центрі Торонто.
Кажуть, що в парку можна почути спів 268 видів птахів. Я замислююся, чи мають вони якийсь зв’язок з останніми 270 пацієнтами притулку в Міміко. Яка гарна трансформація!