Під розумністю дії ми можемо розуміти щонайменше два її аспекти:
- Розумне здійснення дії, яке може спричинятися чи то до розумного, чи то до нерозумного результату.
- Розумний результат дії, що його можна досягти в розумний або нерозумний спосіб.
Ми прагнемо чогось і в розумний спосіб намагаємося досягти це, але з подивом виявляємо, що досягли геть іншого або навіть протилежного результату. Скажімо, ми послідовно прагнемо свободи, а виборюємо нове рабство. Розум зрадив нас?!
Ми вчиняємо нерозумно, й неочікувано дістаємо розумний результат, попри бажання вчиняти нерозумно. Скажімо, дитина вперто не вчиться тому, чому її вчать батьки, але через це вчиться чомусь геть іншому, але все ж таки саме так вчиться чомусь корисному. Принаймні тому, як вчитися тому, чому тебе не вчать. А для того, аби вчитися цьому, потрібний неабиякий талант.
З огляду на це постає питання про розумність розумних дій.
Чи є розумна дія такою лише через те, що її здійснюють у розумний спосіб, чи будь-яка дія, що веде до розумного результату, байдуже в розумний чи нерозумний спосіб, є розумною.
Чи не може дурна дія вести до розумного результату?
Чи не може наслідок розумної дії виявитися вкрай дурнуватим?
Ці надто абстрактні розважання набувають жахливої конкретності, якщо перевести їх, скажімо, у політичний план:
Чи розумно пожертвувати більшою частиною людства, аби зберегти людство як таке?
Чи розумно рятувати життя окремої людини, якщо заради цього доведеться пожертвувати існуванням усього людства?
Ми опиняємося віч-на-віч із ницістю моралі. Бути моральним може виявитися некорисним, ба навіть шкідливим не лише для самого себе, а й для людства в цілому. Егоїзм не протистоїть альтруїзму, вони обидва підважені.
Усвідомлення цього збуджує демон цинізму. Він спокусливо шепоче на вухо: «Не думай про моральність й аморальність, чи то про розумність і нерозумність власних учинків! То є омана розуму. Дбай про користь! Якщо дбаєш лише про власну користь, ти егоїст вартий осуду, якщо дбаєш про користь Інших, ти альтруїст, гідний шани».
Читайте також: Критика чистого міста
«Але хто ті Інші, про користь яких маю дбати?», – зніяковіло питаєшся ти.
Демон цинізму замовкає, не відповідаючи на це питання. Він посміхається, мовляв, сам знаєш: у кожного власні Інші.
Для когось Інші – це всі люди. Але й такому можна відразу закинути: «Всі люди, які живуть нині, чи й ті, що житимуть надалі, а тварини, а інші, можливо ще незнані нам живі й може навіть у якомусь невідомому нам сенсі розумні істоти?».
Для когось Інші – це представники його класу, раси або нації.
Для когось Інші – це члени його клану або родини.
А для когось Інший – то його відображення в дзеркалі.
Моральний аутизм доволі поширене явище серед людей. Він майже ніколи не наявний у чистому вигляді. Натомість він коливається між уявленням про людство взагалі й власну особу.
Такому цинізму протистоїть моральний ідеалізм.
Читайте також: Змова панів і рабів
Він зверхньо промовляє: «Не дбай про те, аби хтось взагалі мав користь унаслідок твоїх дій. Дбай лише про Добро як таке!».
Але чи існує добро для нікого? Чи існує добро, якщо немає нікого й нічого, для кого й для чого це добро є добрим, а не чимось геть іншим, або навіть протилежним, тобто злим? Та й що таке зло, коли немає нічого, для чого воно є злом?
Чи не надто ми дурні, аби сподіватися віднайти відповіді на ці питання? Чи може то наша дурість змушує нас їх порушувати?
То як нам діяти і чи діяти взагалі? Чи не є ми надто дурні, аби діяти? Може, краще утриматися від будь-яких дій? Але утримання від дії – це також дія. Тож чи не є найбільшою дурістю уявлення про те, що в цьому світі можна взагалі не діяти?