Волонтерство стало піком громадянської свідомості – від початку Майдана до кривавої війни на сході України. Але, на жаль, багато тих, хто відчув в себе щире бажання допомагати іншим, країні, зараз вже не бажають чути про себе: «волонтер». Бо стільки бруду, скільки причепилось до цього слова, можна порівняти тільки зі сварками між АТО-шників. Чи тими, хто придбав собі гарний камуфляж…
Про те, як сварилися між собою волонтерські організації розповідати навіть не треба: скандали розгорталися в реальному та віртуальному світі, вони торкнулися кожного, хто хоч раз жертвував іграшки дітям чи виплітав сітку для військових. Кому допомагати, як, тільки землякам чи усім, ментам чи добробатам, переселенцям чи військовим, своїми коштами чи отримувати гуманітарку, чесно чи не зовсім – усі ці питання кришили волонтерську спільноту на дрібні групи, які відмовлялися співпрацювати одна з одним. Це було закономірно, але прикро. Багато хто ще на тому етапі відчув, що більше не бажає бути волонтером: саме цю причину відмови від діяльності окрім банального «втомився» називають декілька знайомих мені активістів. Хтось пішов в «грантовому напрямку», це стало не просто самопожертвою, а роботою. Інші потрапили в партії, що теж по-різному відбилося на їх реноме. Влада, яка завжди відчуває тренди, що визрівають у суспільстві, теж почала виховувати своїх, «потрібних» волонтерів, щоб при потребі протиставляти їх тим, котрі не такі зручні. Особливо це помітно на територіях, де великі гроші освоюються тільки через громадських активістів. Просто раніше їх називали по-іншому, не так красиво… Я вже не кажу про «волонтерок», які приїздили на військові позиції з алкоголем та з зовсім не платонічною любов’ю до чоловіків.
Читайте також: На волонтерських засадах
Розумію, все, що є популярним, обов’язково стане копіюватися. Підробок вже чи не більше, ніж справжніх. Зараз так замурзали це слово, що я вже бачу відвертих аферисток, що за гроші заповнюють бабцям документи в різних закладах, де від чиновників не почуєш слова доброго, "решал", які за шалені гроші підробляють довідки та посвідчення, горе-бізнесменів, що наживаються на гуманітарній допомозі. І вони усі – волонтери. Деякі навіть з медалями та орденами. А сьогодні я була просто в шоці, побачивши барменів та офіціантів в піцерії, які там ВОЛОНТЕРЯТЬ… Бо так написано на їх бейджику, розумієте? Тобто прийшли такі дівчатка після навчання попрацювати безкоштовно на найбагатшу людину в моєму місті. Насипають салати, гроші отримують, чеки вибивають. Без санкнижок та офіційного влаштування, звичайно. А навіщо – це ж навіть не стажери, це святе – волонтери! Якщо яка перевірка- ви що? Вони так, з щирого серця, задля любові до людства та вас особисто…
Соромно мені зараз перед тими людьми, яких я знаю. Їх сотні тут, у моєму прифронтовому місті. Які щиро приносили свої гроші та речі, витрачали свій час та емоції, робили те, за що в ті часи могли просто вбити. Не спали по ночах, висушуючи овочі для борщів на передову, застуджувалися в холодних підвалах, створюючи «кікімори» та маскувальні сітки, бігли за першим покликом у шпиталі, ремонтували військову техніку і робили свята для дітей, котрі боялися кожного звуку після обстрілів. Мабуть, я буду звати їх просто- Люди, а не волонтери. Бо зараз це слово – на бейджику офіціантки….