Коли наприкінці 2015 роки ми були в Туреччині, кожного ранку на сніданок усі мешканці невеличкого готелю в Стамбулі сходилися в на перший поверх, де старенький власник пригощав нехитрими стравами. Ми віталися один з одним, серед сусідів були дві симпатичні російськомовні жіночки. Але одного ранку ми вийшли у вишиванках. Вони увесь сніданок мовчки з жахом дивилися на нас. Нам вважалося, навіть, заглядаючи у тарілки: мабуть, намагаючись побачити там снігурів чи, не дай Боже, “русскоязычных младенцев”, яких замість традиційних турецьких ковбасок нам приготував співчутливий турок. Більше ми не віталися…
Наступного дня, поповнюючи картки на громадський транспорт, ми почули не дуже привітні слова від продавця в кіоску, який через мову вважав нас росіянами. Епопея з російськими бомбардувальниками не додала йому привітності. Коли ми перейшли на українську, пояснив, звідки, він похитав головою: о, то ми зараз браття.
Читайте також: Грузія: коктейль, що причаровує
Хто там кому браття в реальності туристичного бізнесу, якщо чесно, зовсім неважливо. Вчора єгипетський гід, спитавши звідки ми, спокійно відреагував на наше – “Ми звідти, де зараз війна”. Усміхнувшись, відповів: “Та у всьому світі зараз війна!” та продовжив заповняти свої папери. Готелі та пляжі Туреччини та Єгипту зараз не вельми багатолюдні. І усі розуміють, що це навіть не через низький сезон, а через заборону прямого сполучення з Росією. Через інші країни, звичайно, росіяни якось потрапляють сюди, але ж не так масово, як це було до 2015 року. В крамницях сумують говіркі продавці, які вже навіть не жартують про “Наташу”, ціни доводиться знижувати, великих прибутків від продажу алкоголю немає навіть в готелях, де зазвичай після “халявних” напоїв внутрішнього виробництва обов'язково купували дорожезні імпортні.
А ось українців значно побільшало. Тому, не бажаючи втратити прибуток, торговці були змушені нашвидкуруч придумувати нові маркетингові ходи. Наприклад, на одному з пляжів стоїть крамничка з фруктами та сувенірами з назвою “Наша Раша”. Дуже харизматичний власник швидко зрозумів, що такою назвою він не зможе заманювати до себе українців, яких в готелях зараз більшість. Тому в руку єгипетській скульптурі встромив український прапор. А сам надів футболку з тризубом. І спрацювало: побачивши дуже загорілого хлопця з кам'яним обличчям, котрий тримає рідний серцю кожного українця прапор, туристи без жалю розлучаються з грошима, купуючи папірус чи зменшеного Тутанхамона.
Читайте також: Країна дерева бажань
Я, звичайно, співчуваю власникам бізнесу, які через відсутність невибагливих та численних туристів з Росії, втрачають прибуток. Але мене, як споживача, це зараз не лякає. Оцінивши, наприклад, рівень обслуговування в приватних садибах на Закарпатті, я вимагаю деякі речі і від працівників готелів в традиційних туристичних містах. А невелика кількість туристів змушує їх зважати на це! І відпочинок без вимушеного спілкування з росіянами, мене влаштовує: ось просто такий безкоштовний бонус. Це ж приємно, коли відпочиваєш собі, а поруч так по-рідному в телефон: “Слухай, Микола, головне, щоб у курей завжди була вода! І свині погодовані!”.