Більше трьох місяців питання змін до порядку нарахування стипендій постійно обговорювалось на різних рівнях: від круглих столів в міністерстві та вишах, до, звичайно, студентських їдальнь та кімнат в гуртожитках. Були навіть і нечисельні мітинги, бо відсутність чіткої інформації викликала появу безлічі чуток, якими лякали та підбурювали молодь. Але вирішилось все тільки після прийняття головного кошторису країни та спеціальної постанови Кабінету міністрів. Окрім вищезгаданої зміни процентів освітяниввели таке поняття, як соціальна стипендія (виплачуєМінсоцполітики тим, хто належить до пільгових категорій та не отримує академічну), а також суттєво підняли рівень виплат тим, хто опановує технічні й педагогічні спеціальності та зміг потрапити в ці магічні сорок три відсотка. Це й не дивно – держава нині справді потребує гарних спеціалістів в цих галузях. Але думки самих студентів щодо такої реформи, звичайно, розділилися. Ні, не банально на тих, хто здобув право отримувати стипендію, і тому підтримує нові правила, та тих, хто залишився без грошової допомоги, і тому хоче повернути все як було. Тут має місце дискусія скоріше про те, чи потрібне взагалі таке явище, як державна стипендія.
Читайте також: Кабмін затвердив академічні стипендії для студентів на основі рейтингу
-Підтримка має бути для науки. Тому гроші мають отримувати тільки ті, хто дійсно нею займається. Таких людей держава повинна все життя утримувати, – сказав якось студент мого факультету в черговій суперечці. Я не знаю чи є він майбутнім науковцем, але такупозицію відстоюють не тільки ті, хто збирається в майбутньому здобувати докторський ступінь. Логіка зрозуміла – максимально скоротити кількість студентів, що отримують стипендію, і таким чином надати гідне забезпечення тим, хто є перспективним для наукової діяльності. А всіх інших відсутність державної допомоги має мотивувати до пошуку роботи ще зі студентської лави (аби скоротити кількість тих, хто сподівається гарно працевлаштуватисьбез досвіду роботи, маючи тільки диплом). Є і ті, що вважають можливість безкоштовно отримувати вищу освіту і так достатнім кроком від держави. – Наші батьки не мусять брати шалені кредити лише для того, щоб ми отримали освіту, і цього досить. Є незахищені категорії, яким допомагає держава, а інші в змозі себе забезпечити, – є така думка серед прогресивного студенства.
Хоча стипендія і була мізерною в порівнянні з реальним прожитковим мінімумом, але до неї вже звикли. Все ж приємно, коли кожен місяць тобі на карту приходять 800 гривень, як ніби маленький бонус за твої старання. І тому багатьом важко змиритися з новим механізмом, особливо зважаючи на суб’єктивність оцінювання в українських ВНЗ. Не секрет, що досі бал за екзамен часто може залежати від настрою професора, чи навіть від корупційної складової. І це, звичайно, ставить під сумнів тезу міністерства про те, що стипендію тепер отримують тільки найкращі. Також видається несправедливим і те, що система нарахувань і суми не залежать від статусу навчального закладу. Хоча очевидно, що навчатись, а головне вступити, наприклад, до провідних київських вишів набагато складніше, ніж до університетів в обласних центрах.
Читайте також: Зарплата вчителів зросте не на 30, а на 50 відсотків – Міносвіти
Тож виходить, що нові правила мало кому догодили. Ті, хто виступає за великі стипендії, але невелику кількість отримувачів незадоволенні м’якістю зроблених скорочень. А ті, кому все ж хотілось, як у дитинстві, отримувати нехай невелику, але солодку цукерку за навчання, жаліються на несправедливість. Тому, думаю, нас ще чекають довгі обговорення цього питання, і може знову зміни. Але головне, щобвсі, без виключення, студенти продовжували отримувати якісні знання і досвід, який навряд чи купиш навіть за найбільшу стипендію в світі.