Бауман народився 19 листопада 1925 року в Познані в польсько-єврейській родині, яка потерпала від бідності та антисемітизму, що й спонукало його все життя вірити в толерантність і соціальну справедливість. Зиґмунтові не було й 14 років, як у вересні 1939-го Німеччина вдерлась у Польщу й почалася Друга світова. Його родина пережила Голокост, утікши до Совєтського Союзу. Там Бауман іще підлітком вступив до підрозділу Війська Польського, сформованої під совєтським командуванням, і згодом був нагороджений за сміливість польським Хрестом Хоробрих.
Після війни Бауман швидко піднімався щаблями військової ієрархії. На початку 1950-х став одним із наймолодших майорів армії Польщі. У ті роки він був комуністом і членом Польської об’єднаної робітничої партії. 1953 року його раптом звільнили з війська. Певно, був жертвою антиізраїльської позиції комуністичного режиму: батько Баумана дізнававсь у посольстві Ізраїлю, як туди емігрувати. Бауман вивчав соціологію, а потім філософію у Варшавському університеті й викладав там. Коли 1968 року комуністичний режим проводив антисемітську кампанію, він утратив роботу, і його з родиною та тисячами інших польських євреїв вигнали з країни. У 1969–1971 роках читав лекції в університетах Тель-Авіва та Хайфи, потім оселився з родиною в Британії. Був деканом факультету соціології Лідського університету до виходу на пенсію 1990 року» (thestar.com).
«Зиґмунт Бауман народився 1925 року в Познані в родині єврейського купця. Після нападу Німеччини на Польщу 1939 року втік із батьком-матір’ю до СССР. До Польщі повернувся з 1-ю армією Війська Польського, де служив офіцером із політико-виховної роботи. 1944 року підписав зобов’язання працювати агентом-інформатором Військової інформації під псевдо Семен. У Польській Народній Республіці служив у Корпусі внутрішньої безпеки (КВБ), військовому підрозділі, який мав лиху славу й боровся здебільшого з підпільним рухом, що виступав за польську незалежність (корпус був місцевим відповідником військ НКВД. — Авт.). 1949 року Баумана призначили начальником Відділу пропаганди і агітації в політичному керівництві КВБ. Після смерті Сталіна 1953 року був звільнений зі служби в ранзі майора. 1954 року закінчив філософські студії у Варшавському університеті, а 1960-го здобув науковий ступінь доктора гуманітарних наук у галузі соціології. Після березневих подій 1968 року його звільнили з університету, і він виїхав із Польщі до Ізраїлю. 1971 року став викладати в університеті в Лідсі, де й працював до 1990 року» (pl.wikipedia).
Читайте також: Усе на продаж
На дорікання йому непростою минувшиною Бауман 2007 року дав гнівну відповідь на шпальтах британської газети The Guardian: «Так, я був комуністом, хоча це аж ніяк не новина. Польща була знищена, а програма комуністичної партії найкраще відповідала польським потребам». Служба в підрозділах КВБ? «Нудьга… писання агіток. То були підрозділи, що «протидіяли терористичній загрозі», як і за кожного устрою». Робота інформатором? Про що тут говорити! «Це надання значення тому, що не має значення… То частина мого життєпису, за яку я беру відповідальність на себе», ― підсумував Бауман свою давню історію, проте не знайшов місця для mea culpa, визнання провини й каяття. Свій талант пропагандиста комунізму в Польщі він згодом повною мірою розвинув як науковець у Великій Британії. Його міркування про культуру, Голокост та етику стали орієнтирами для багатьох сучасних мислителів. Світову славу Бауман здобув як вдумливий спостерігач і теоретик, радше філософ, ніж соціолог. Як справжній марксист, він умів досконало визначати проблеми, а як щирий — не спромігся виписати ліки, проте став гуру антиглобалістів і ментором нових лівих. Для мене він завжди був нерозгаданою загадкою. Значна частина моїх фейсбучних друзів ― люди з ліберальними, ліволіберальними й лівими поглядами. На звістку про смерть Зиґмунта Баумана чимало їх вважали за потрібне висловити свій смуток, подавши посилання на статті про видатного науковця або помістивши звичайний вираз «Світла пам’ять».
Читайте також: Людина без мармуру
В одному з останніх інтерв’ю Бауман розповів: «Цієї миті найважливіша мета суперечки, яка точиться у світі, пов’язана з питанням, чи можливе інше суспільство. То головна проблема, я називаю такий стан міжкоролів’ям. Способи дій і виготовлення предметів справді застаріли й не дають результатів, які давали колись, а нових способів іще не винайдено. У зв’язку із цим люди дуже часто живуть собі як планктон, тобто без жодного бачення перспективи. Хвилі женуть той планктон, але він і в гадці не має, куди вони приб’ють його. Ба більше, не має впливу на них, бо на основі якого принципу міг би вибирати? Це головна проблема, головна сьогоднішня суперечка, головна непевність і неясність».
Як мимовільний представник «гнаного хвилями планктону», я прощаю Зиґмунтові Бауману гріхи його молодості. Проте не готовий ужити метафору «Світла пам’ять». Усе, що здатен іще побажати йому, ― це R.I.P. (requiescat in pace), нехай спочиває з миром.