Утім, по-перше, 2004 року країни Балтії самі визначили свою долю, приєднавшись до Євросоюзу та Північноатлантичного Альянсу. Членство в ЄС забезпечило тіснішу інтеграцію із Заходом, а в НАТО — колективні гарантії безпеки. Сьогодні це перешкоджає відкритому втручанню росіян у регіоні (хоч і не заважає їм намагатися зберегти та повернути вплив на цих територіях).
По-друге, Вільнюсові, Ризі й Таллінну вдалось обмежити енергетичну залежність від Росії. Ситуацію змінив новий термінал СПГ у литовській Клайпеді. Завдяки йому Литва вперше за свою історію дістала доступ до неросійських джерел газу, що дало їй змогу домовитися про знижку на блакитне паливо від Газпрому. За допомогою регіональних інтерконекторів вона може забезпечити диверсифікацію для Латвії та Естонії.
По-третє, країни Балтії переорієнтували економіку й торгівлю. У 1994 році Естонія, Латвія та Литва експортували 21%, 29% і 46% своїх товарів до Росії. 2015 року цей показник упав відповідно до 6,7%, 7,8% і 14%.
Наостанок країни Балтії подбали про політичні нововведення, які допоможуть їм інтегрувати російські меншини. Вони послабили вимоги стосовно надання громадянства, відкрили мовні курси й розвинули інтеграційні програми в освіті. Тож тепер ситуація покращилася, хоча ці заходи й не вирішили проблеми негромадян до кінця.
Утім, Вільнюс, Рига й Таллінн досі мають підстави хвилюватися. Москва застосовує в комплексі пропаганду, інформаційну війну, «захист співвітчизників», розвиток бізнес-мереж та підкуп політиків, щоб утримати країни Балтії у власній сфері впливу. Про це йдеться в моїй новій книжці «Після Криму: нова Російська імперія».
Московська пропагандистська кампанія стосовно країн Балтії та всередині їх стала особливо явною, коли Росія анексувала Крим. Потужним джерелом нестабільності в регіоні залишаються корумповані політики, пов’язані з Кремлем. Серед прикладів — давні гравці із суперечливою репутацією на естонській політичній арені: колишній мер Таллінна Едґар Савісаар та його Центристська партія. 2011 року в Естонії почато розслідування у справі Савісаара, якого Департамент оборонної поліції назвав московським агентом впливу й «загрозою для безпеки» держави. Звинувачення полягало в отриманні €1,5 млн на потреби партії від неурядової організації з РФ під керівництвом Владіміра Якуніна, тодішнього очільника російської державної компанії «РЖД» й колишнього агента КГБ. У листопаді 2016 року Центристська партія формувала новий коаліційний уряд. У біографії нового лідера політсили й нинішнього прем’єр-міністра Естонії Юрі Ратаса немає плям, як у Савісаара, одначе зв’язки ЦП із «Единой Россией» Владіміра Путіна, певно, ще довго непокоїтимуть естонців.
Окрім того, є політика «захисту співвітчизників». Російськомовну молодь країн Балтії Москва заохочує до участі в парамілітарних таборах, де проводяться військові навчання, інструктаж ведення інформаційних війн, психологічна підготовка. У 2010-х старшокласники російськомовних шкіл Естонії, Латвії та Литви відвідували парамілітарні табори «Союз» у Росії та інших колишніх радянських республіках, зокрема в Киргизстані. Москва намагалася роздавати паспорти РФ російськомовному населенню Балтії. Найбільше результатів було в естонських регіонах і містах на кордоні з Росією.
Чи не найнебезпечнішими інструментами, які може застосувати Кремль для дестабілізації країн Балтії, є інформаційна війна та маніпулювання російськими меншинами. Можна навести безліч прикладів упередженого на користь Москви висвітлення внутрішньої політики та суспільних настроїв у державах регіону. Найяскравіший — як російська інформвійна доклалася до протестів російськомовного населення в Таллінні 2007 року. Естонці переконані, що Москва посприяла виникненню безладу й невдоволення, поширюючи фейки російською, нібито влада зібралася знищити радянського бронзового солдата та могили невідомих бійців. Хоча насправді їх збиралися перенести на інше місце. Ще була інформація, що до організації протестів причетне посольство РФ, а для участі в безчинствах приїхали російські активісти, зокрема з руху «Наши».
Завдяки членству в ЄС та НАТО й низці політичних заходів влади Литви, Латвії та Естонії в останні десятиліття балтійці забезпечили собі сприятливіше геополітичне становище перед російськими загрозами. Однак чимало ризиків лишилося. Оскільки Москва вибирає гібридні війни, міжнародна ситуація стає дедалі більш непевною, найближчими роками ці ризики весь час непокоїтимуть лідерів країн Балтії.
———————————
Аґнія Ґріґас — старший науковий співробітник Atlantic Council. Автор книжок «Нова геополітика природного газу» («The New Geopolitics of Natural Gas») і «Після Криму: нова Російська імперія» («BeyondCrimea: The New Russian Empire»).