Останнім часом і в Україні, та й у всьому світі точиться багато дискусій щодо поразки лібералізму. Мовляв, ліберальні цінності нездійсненні в цьому світі, або їхнє здійснення призводить до аж ніяк не ліберальних наслідків.
Насамперед я би хотів розрізнити ліберальні цінності та ліберальні уряди. Ліберальний уряд може бути корумпованим, але це в жодному разі не підважує самі ліберальні цінності.
Лібералізм ґрунтується на концепції соціальної угоди Джона Лока. Згідно з цією концепцією соціальна угода – це угода між громадянами держави та владою. Якщо влада не дотримується цієї угоди, її слід змінити. Мирний спосіб зміни влади – це вибори, насильницький – революція. При цьому диктатура може бути наслідком виборів, а не лише революції. Ганна Арендт говорила про те, що влада Адольфа Гітлера була леґітимною, адже його обрав і підтримував німецький народ. Сьогодні Володимира Путіна також начебто підтримує російський народ. Його режим не є ліберальним, але багато хто у світі каже, що з позиції лібералізму його можна вважати леґітимним. Народ Великої Британії вирішив на референдумі вийти з Європейського Союзу, підваживши цінність спільного європейського ліберально-демократичного простору, а народ Сполучених Штатів Америки обрав президентом Дональда Трампа, риторика якого на передвиборчих перегонах була аж ніяк не ліберальною. Чи я помиляюся, і саме ця риторика сьогодні виглядає ліберальною?
Час покаже, чи є ці сучасні виклики для лібералізму загрозами його існуванню, а чи провокаціями нових відповідей з його боку, що утворять нові можливості розвитку ліберально-демократичного суспільства.
Читайте також: Лібералізм: свобода як ідеологія чи постійний вибір
Утім, ми маємо констатувати, що сьогодні у світі направду відбуваються процеси, що підважують ліберальні цінності. Натомість Євромайдан і Революція Гідності були цілком леґітимними з позицій лібералізму. Адже, відповідно до концепції суспільної угоди, якщо влада діє проти інтересів всього суспільства та й ще зухвало застосовує насильство проти мирного спротиву цьому, народ не просто має право на повстання, а зобов’язаний протистояти злочинній владі аж до застосування проти неї зброї. Коли уряд Азарова за вказівки президента Януковича відмовився від євроінтеграційного курсу нашої країни, він порушив суспільний консенсус, що зумовлював бачення майбутнього громадян нашої держави. Отже, влада діяла проти інтересів всього суспільства. Ми скинули ту владу, але не отримали набагато кращу й не потрапили відразу в цивілізований світ. Це й не дивно, адже свобода і людська гідність – це не дарунок, що отримуєш назавше, а обов’язок, що маєш стало здійснювати.
Якщо ми направду хочемо бути вільними, то маємо пам’ятати один із головних принципів лібералізму, принцип свободи слова. У книзі «Друзі Вольтера» Евелін Беатрис Гол, зображаючи позицію французького філософа написала фразу: «Я не схвалюю те, що Ви кажете, але я стоятиму на смерть за Ваше право казати це». Відтоді цю фразу помилково приписують Вольтеру. Зрештою, байдуже, кому належить ця фраза, французькому філософу чи його біографу. Важливим є те, що в ній дуже стисло, драматично й переконливо висловлено засадничий ліберальний принцип свободи слова. В цьому вислові поєднані два аспекти цього принципу і водночас два фундаментальні аспекти свободи. Свобода – це не лише право, а також обов’язок. Жан-Поль Сартр казав: «Людина приречена на свободу, оскільки потрапивши у цей світ, вона відповідальна за все, що робить». Ми не можемо обирати, бути вільними чи ні. Приреченість на свободу накладає на нас відповідальність. Адже якщо будь-який мій вчинок, хочу я того чи ні, є вільним, то я є відповідальним за нього. Іншим боком свободи є відповідальність. Ми маємо бути відповідальними за наш вибір, а це означає, що маємо бути здатними обґрунтувати його. Якщо ми не здатні до цього у вільній дискусії, це загрозливо. Якщо ми не здатні взяти на себе відповідальність за наш теперішній вибір, це загрожує нашому власному майбуттю та існуванню прийдешніх поколінь. Мовчазні виборці можуть мовчки обрати зло.
Читайте також: Російський ліберальний імперіалізм
Отже, питання полягає не в тому, бути вільними чи ні, а в тому, чи здатні ми взяти на себе всю повноту відповідальності за свободу, на яку ми приречені. Лібералізм – це не так політичне вчення, як констатація природи людини, констатація того, що людина є вільною. Заперечуючи це, ми зраджуємо власну долю, перетворюючись на жахливих і водночас нещасних монстрів, яким здається, що вони убезпечили себе через відмову від власної свободи. Втім, відмовитися від свободи нам не судилося, тож удавана відмова від неї не убезпечує нас, а загрожує існуванню всього людства. Сон волі, як і сон розуму, породжує чудовиськ.